Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

- Мамо, скажи ти отцю Гаврилію, що я не його син! - сердито вимагав Роберт, відірвавши руку від міцного захвату містера Стокмі, кинувшись в обійми матері. – Скажи, що мій справжній батько - герцог Ештон!

Два чорні оченята з такою надією і благанням дивилися в зелені очі, сповнені сліз.

- Роббі, - тихо мовила місис Стокмі, її голос тремтів, а з очей капали сльози, - мій маленький хлопчику, - одна жіноча рука гладила чорне волосся, а друга погладжувала по його плечиках, - отець Гаврилій є тобі законним батьком.

- Не вірю тобі! - закричав малюк, відсторонюючись від матері. - Ти брешеш! Не вірю!

Роберт, ухилившись від рук матері, які намагалися його схопити, вибіг з кабінету кулею.

- Роббі, любий, - жінка, було, кинулася за хлопчиком, але її зупинили наступні чоловічі слова.

- Законним - так, але не рідним, - почула Кетрін за своєю спиною громовий голос герцога Ештона. - Чому ви цього не сказали, місис Стокмі? Як це у вас виходить - брехня у вигляді правди! Нема до чого причепитися.

Виплюнувши ці жорстокі слова жінці, - яку він ще кілька хвилин тому так обожнював і любив, а зараз відчував до неї тільки зневагу та ненависть за те, що вона вкрала у нього його сина, не кажучи про те, що розтоптала його серце і посміялась над його почуттями, - Річард теж вибіг з кабінету за малюком.