Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Зародження урагану

Поки тато Камени зображував туриста і дивився на все поспіль, сам не розуміючи навіщо. Поки сама Камена щосили намагалася переконати батька в тому, що все в неї чудово і вона впевнена у своєму рішенні. Поки за ними обома з цікавістю спостерігали зустрічні. І поки в Золотих Туманах пара інтриганів старанно випитувала один в одного таємниці, і намагалися під їхнім виглядом піднести один одному різну нісенітницю…

В цей же час у столиці імперії знайшлися люди, які займалися не менш цікавими справами.

— Я впевнений, наш юний імператор різко порозумнішав, коли з'явилася ця людина. Не со-Яруна зовсім, а саме він. Тож самі розумієте, що це означає, — казав со-Мікер. Практично безземельний прим, котрий саме тому не любив усіх імператорів скопом. Майже двісті років тому одного його предка звинуватили у зраді, роботі на Золоті Тумани, стратили і в сім'ї відібрали практично всі землі. Залишивши, як глузування, титул і ні на що не придатний острів, просто велику скелю, на якій якимось дивом утримувалась купка дерев, трохи трави та безліч пташиних гнізд. Людям на цьому острові робити не було чого, але титул він начебто підтверджував.

— Розуміємо, — покивав ше-Лутта, наймолодший у компанії, що зібралася.

Компанія зібралася в гостях у ще одного прима — Буна со-Біварі. І була запрошена нібито на честь дня народження його невістки — жінки досить гарної і досить дурної, щоб безтурботно пурхати і не лізти у справи чоловіка та свекра. Ну, ще разом із цією дурною красунею в родину повернувся колись проданий острів. Власне через це на ній колись єдиний син прима і одружився, і навіть планував як би незабаром її позбутися. А потім якось звик до цієї ненав'язливої, завжди усміхненої жінки. Потім ще й син народився, потім одна за одною дві дочки. Так вона в результаті і залишилася, як прикраса та звичка.

Бун со-Біварі взагалі в цій компанії був найрозумнішим, як він вважав. І особисто до цієї компанії людей і підбирав. Людей готових витрачати гроші, бо він цим більше займатись не збирався і так втратив надто багато. Людей, котрі нездатні піднести неприємні сюрпризи і одночасно потребують створеної примом мережі з боржників, найманців, магів, жебраків і просто любителів збирати плітки.

Потім прим, звичайно ж, збирався потихеньку позбутися цієї компанії, як уже позбувся парочки конкурентів. Не дарма ж пестував і плекав ідею, що спала на думку завдяки кубку гарного вина. Але поки що ці люди були йому потрібні. І він їх терпів, і дозволяв говорити, хоча сам більше відмовчувався і лише натяками, і напівнатяками вкладав свої ідеї в голови цих балакунів, щоб вони їх озвучували. І дозволяв їм вважати себе не дуже розумним чоловіком, який успадкував свою мережу, що збирала інформацію, від якогось сильного гравця, котрий нині спочив.

— Розумієте? — засумнівався со-Мікер. Молодий вискочка, котрий якимось чином примудрився прибрати до рук Низову фортецю з її артефактами, йому дуже не подобався.

— Природно, — підтвердив вискочка, який витрачав велику частину свого часу на те, щоб дізнатися, як же заряджаються ті прокляті артефакти і при цьому випадково не зізнатися, що зараз вони всі розряджені й марні, а у фортеці ще й західна стіна на соплях тримається і тільки дивом не обрушується в море. Власне, єдине, що справді було там цінним, це невеликий гарнізон, хоч він і складався з різних бовдурів, яких заслали в цю давню руїну в якості покарання. А так, навіть кораблі, на яких ганяли надмірно зухвалих піратів, були так собі і потребували ремонту, бо кошти, які на цей ремонт виділяли, гарнізон зазвичай ділив та пропивав. А піратів здебільшого старанно не помічав.

Але іншим людям, що сидять у цій кімнаті, про такі дрібниці знати не потрібно. Та й не факт, що їхні цінності насправді вартують більше.

— Точно? — задав наступне запитання прим.

Юний інтриган зітхнув і, посміхнувшись, на нього відповів:

— Ця людина за імператора й думає.

— Браво! — підроблено захопився прим і навіть зааплодував, але його, на жаль, ніхто не підтримав. — Отже, якщо позбудемося цієї людини, наш імператор може стати набагато зговірливішим. Ще мені дуже не подобається цей блазень, якось занадто часто він виявляється там, де не повинен. Хоча його можуть просто відправляти туди. А якщо ми хочемо хоч ненадовго перервати зв'язок імператора з вовками, нашою метою має стати маг, що крутиться навколо доньки одного збіднілого прима. Не знаю, нащо вона йому. Але решта вовків надто часто біля нього крутяться. І явно саме він ними розпоряджається.

— Схоже, нам потрібен дуже гарний маг і краще, не один, — задумливо промовив найстаріший із присутніх. Насправді просто купець, який купив собі титул і став болом. Але він хоча б був розумніший за інших і не часто ніс нісенітницю. А ще мав кораблі, хоч і не військові. Але зміцнити борти та розгорнути захист можна було і на них. — А ще краще буде, якщо ми самі з такими підозрілими людьми не зв'язуватимемося. Підкинемо ідею комусь іншому та подивимося, що вийде. А там… А там, може, і погодимося прийняти допомогу, якщо все насправді так, як здається. Хоча мені б і не хотілося. Але вибору у нас, найімовірніше, немає. Це зараз імператор і його люди зайняті безглуздим святом. Потім ще обіцяний бал буде. А потім у нього та його помічників з'явиться дуже багато вільного часу, і вони можуть вирішити відібрати у нас усе.

Компанія дружно зашуміла. Віддавати те, що було під шумок присвоєно, ніхто не хотів, хоча це часто й не такі великі цінності.

Зате хотілося отримати ще щось, поки піна після шторму не розтанула. Тому що якщо це море остаточно заспокоїться, ловити вже практично нічого. Не з тими ресурсами, які в них були. А накопичення — справа складна та довга.

— А заразом, можна й імператора позбутися, — пробурмотів наймолодший із змовників, але на нього не звернули уваги. На жаль.

На Тіваша практично одночасно готували замах стільки груп змовників, що він запідозрив якісь найвищі сили в участі. Бо то він нікому не потрібен, а то раптом усіх стурбувало його існування. Причому різко.