Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

    Прокинувшись зранку я відчула себе слабкою. Я навіть не пішла на пробіжку, бо відчувала себе не дуже добре. Страх оселився в мені ще з вчорашнього вечора, і заснула я тільки тоді коли моя уява прокрутила всі сюжети зустрічі з ним. Зараз сидівши вже одягненою за  столом я все одно сильно нервую, адже біль ще не зажила всередині мене. Допивши вже другу чашку чаю на травах, який заварила мені бабуся я підіймаюся та йду на гору по свої речі. Я ще не говорила з мамою, що хочу забрати документи, але сподіваюся вона не буде проти цього рішення. Адже вона ж розуміє мене, правда?

-Кіро, сходь!- почула крик мами з першого поверху. Вчора після дзвінка Інни Баланівської вона весь час з кимось розмовляла через телефон, потім працювала в ноутбуці, перегортала якісь документи, і сьогодні зранку таке саме.

-Вже виїжджаємо?- запитую сходячи та тримаючи в руках сумку. Вона знову пробує до когось додзвонитися, але не виходить й вона лається.- Мамо, все гаразд?

-Ні, тому нам чим швидше потрібно виїхати,- вона бере свої речі, ще якусь сумку, теку з документами та виходить на вулицю. Взувши свої білі кеди я виходжу за нею та помічаю, що вона кладе речі на заднє сидіння. На вулиці прекрасна погода, сонце світить хоча вчора був дощ. Чекайте, вона буде за кермом?

-Мам, ти що поведеш?- запитую, адже для мене це новина. Я не знала, що вона вміє водити.

-Так,- швидко відповідає та поправляє свої джинси, які вільно сидять на ній. Треба буде запитати де вона собі такі купила.- А що, це проблема ?

-Ні, просто я не знала, що ти вмієш водити,- поясню та підходжу до задніх дверей. Відкриваю та ставлю свої речі, але сумку з гаджетами, документами, і всім потрібними речами забираю із собою на перед.

     Сідаю в машину біля мами, яка вже налаштовує GPS-навігатор, заводить машину та ми виїжджаємо. Сподіваюся ми там не затримаємося надовго, я не хочу перебувати там з ними. Але є один плюс, я зустрінуся з дівчатами. Мої думки наче знущаються наді мною сьогодні, адже вони знову повертаються до нього. І я так задумалася, що аж почала аналізувати колишні стосунки. В нас все почалося дуже швидко, неправильно так по дурному. Тільки зараз я розумію, що ми надто багато завдавали болю одне одному, спішили наче не знаю що. Колись я думала, що стосунки так не будуються, адже люди повинні дізнатися добре одне одного, не брехати, і кохати…

-Кіро, ти можеш дістати документи ззаду?- запитує мама, яка спокійно спостерігає за дорогою. Я киваю та повертаюся, щоб дістати червону теку, яка добряче важе.

-Що це за документи?- запитую тримаючи їх в руках.  Мама поглядає на мене потім на дорогу.

-Відкрий, почитай і дізнаєшся,- стримано відповідає. Руки на кермі стискаються сильніше, і мама дає трішки газу.

     Насуплена відкриваю теку, і перше, що привертає мою увагу це назва якогось пансіону та фотографія університету в якому я навчалася, але вона зроблена була давненько вже. Не розумію про що буде йти річ, тому  уважно вчитуюся в папери. Через хвилин 30 я майже дочитую все, але досі не розумію в чому справа.

-Ну що там?- запитує уважно слідкуючи за дорогою.

-Єдине, що я зрозуміла з цього це те що університет в якому я навчаюся, колись був пансіоном, його власником був батько Андрія Романовича Алчевського. Але після його смерті, ця земля і все що на ній перейшло його синові. Документи оформлені правильно, ніяких помилок, фальші тут немає. Я не розумію в чому проблема, і взагалі звідки в тебе ці документи?

-Правильно та похвально, ти швидко ознайомилася з документами,- хвалить мама. Мені дуже приємно, але це досі нічого не пояснює.- Але справа не в оформленні документів чи фальші, ці документи справжні, і дав мені їх Андрій Алчевський.

-Навіщо?- запитую здивовано. Я думала, що це копії якісь, але не справжні документи…

-Все дуже важко, але я постараюся пояснити тобі коротко і ясно,- відповідає напружено.- В Андрія Романовича є брат, молодший. Наскільки я знаю, після смерті їхнього батька за заповітом більша частина спадку переходить Андрію, адже його молодший брат не відповідальна людина, і їхній батько боявся за все своє нажите майно. Ну і після його смерті, коли пройшов потрібний проміжок часу, щоб вступити в спадок Андрій домовився, що буде підтримував Богдана фінансово, і все йшло гладко далі. Але два дні назад Богдан об’явився з документами, і заявив, що повертає своє право на спадок, Андрій пробував домовитися з ним, але увечері якісь люди приїхали до університету та почали погрожувати йому. В кінцевому результаті Андрія ледь не поранили, і всі в пансіоні наче на голках ходять. Діти злякалися і почали наводити паніку серед батьків, почалися великі проблеми. Ось якось так, якщо коротко, а ці документи Алчевський віддав мені на збереження, він наче відчував чи що.

-О Господи, що ж там твориться,- здивовано вимовляю. Батька Гліба ледь не поранили, проблеми зі спадком ще й наче на додачу проблеми в університеті. Тепер я розумію чому мама там потрібна, вони не справляються самі.- Ти потрібна там, як адвокат.

-І не тільки, Дана не в змозі зараз керувати всім, вона переживає за чоловіка та дітей. Інна з Кирилом пробують все налагодити, але їм не хватає сил вже, в загалом я там потрібна як подруга в першу чергу,- відповідає і знову стискає кермо.

-А що ти мала на увазі, коли казала, що вона хвилюється за дітей?- згадуючи слова мами я сильно насторожуюся. Я не хочу, щоб постраждала Майя та Мія, і найголовніше я не хочу, щоб постраждав Гліб…