Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Львiвська гастроль Джимі Хендрікса 📚 - Українською

Читати книгу - "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 95
Перейти на сторінку:
жовто-зеленої огорожі, за якою на пеньках перед квадратним столиком хтось сидів. Алік придивився.

– Їх там двоє! – прошепотів Рябцев.

– Й один із них у моєму капелюсі, – незадоволено додав Алік.

У міру їхнього неспішного наближення до столика сире нічне повітря ставало щільнішим. Воно мовби заважало їм іти, хоча в жодному русі не перебувало. Не було не лише вітру, а навіть і вітерцю.

Похитуючись, Рябцев і Алік зупинилися біля пеньків та столика. Згори залопотіли крилами стурбовані чайки. Знову закричали-зареготали огидними голосами.

– До вас можна? – запитав голосом, що вже злегка заплітався, колишній капітан КДБ.

Двоє людей, що сиділи один напроти одного, оберну-лись. Уражений Алік зрозумів, що знає їх обох. І цього кошлатого моряка в чорному бушлаті поверх брудного тільника, на голові якого тепер добре сидів його, Аліка, коричневий шкіряний крислатий капелюх, і свого приятеля Юрка Винничука, вираз обличчя якого підказував, що пив він цього вечора зовсім не вино. Юрко зняв із носа окуляри, протер їх хусточкою і знову надів, втупився в непроханих і нежданих гостей.

– Якщо зі своїм прийшли, то сідайте! – сказав кошлатий моряк.

– Зі своїм, – закивав Рябцев, піднявши рукою спортивну сумку так, щоб їм було видно.

Алікові насамперед захотілося зняти з голови моряка свій капелюх. Але він стримався, пам'ятаючи старий принцип: «Усі проблеми розв'язуються любов'ю, а не силою».

– То ми, коли до Марселя підходили, – знову заговорив моряк, повернувши погляд на Винничука, – завжди праворуч замок графа Монте-Крісто залишали. Він там зовсім недалеко від порту…

– Га? – Юрко Винничук сіпнувся, відволікся від Аліка з Рябцевим і втупився в оповідача. – А він що, точно там сидів?

– Точно! – кивнув важкою головою моряк. – І не він один! Там і наші сиділи…

– Ваші? – перепитав Винничук і знову краєм ока покосив на непроханих гостей, які сіли поруч. – Ні, ти мені скажи, як ти сюди потрапив!

– Треба налить, а то душа болить дуже! – Бомж-моряк важко зітхнув.

Винничук підняв із землі пляшку горілки і налив у порожні склянки. Знову покосив поглядом у бік тих, що прийшли, але тепер якось ґрунтовніше. Встиг кивнути Аліку, а на Рябцева подивився зневажливо.

Рябцев поклав спортивну сумку собі на коліна, розкрив її і спокійно, методично витягнув із неї та розклав на столі їжу, поставив між собою й Аліком пляшку горілки, дістав ті ж одноразові стаканчики. Наповнив.

– Сюди?! – після короткої паузи мовив моряк. – Та це коли по Чорному на суховантажі ходив. Уночі, коли на вахті стояв, русалка підпливала поговорити. Сказала, що вона галицька чи як її, гуцульська… словом, з Галичини… Красива була, сука! І говорила по-українськи, але так, що майже зрозуміти не можна! Ну, точно як тут у вас говорять! Галею її звали… Говорила, що зі Львова. Адресу називала, тільки я її забув. У мене три місяці відпустки накопичились, от я за нею сюди й поїхав…

– А де ти її шукав? – запитав Винничук.

– Де тільки не шукав, – похитав головою моряк. – І по парках, і в центрі… Немає її…

– Треба було її сфотографувати, – напівжартома підказав Алік, нахиливши набік голову, щоб заглянути під капелюх, у вічі моряка. – 3 фотографією людину шукати легше!

Бомж занервувався. Зачухав пальцями лоб. Подивився на Аліка насторожено.

– Я тебе десь бачив! – сказав він через хвилину.

– А ми з вами тут, за цим столиком, зовсім нещодавно горілку пили!

– Можливо, можливо, – мовив він розгублено.

– І у вас на голові мій капелюх! – додав Алік.

– Так, – кивнув бомж, і криси капелюха повторили цей кивок елегантно і плавно. – Може, і ваш… Але ж ви не будете його після моєї брудної голови носити!

– Чому не буду? – не погодився Алік. – Ви ж його після моєї брудної голови наділи?

Спантеличений бомж зняв капелюх і опустив на стіл, після чого ще пильніше втупився в довговолосого співрозмовника.

– Можеш забрати! – сказав він.

Алік обережно простягнув руку й узяв капелюх, але на голову його відразу надівати не захотів. Опустив поруч на лавку.

– А як ви тут опинилися? – несподівано і явно запізніло запитав Юрко Винничук, уперши очі в колишнього капітана.

– Ми його шукали, – Рябцев показав поглядом на бомжа.

– Я його знайшов першим! – із гордістю мовив Юрко Винничук, і раптом на його обличчі відбився фізичний біль. Він скривився, судорожно простягнув руку до склянки, випив за два ковтки горілку і з очевидним миттєвим полегшенням опустив склянку на стільницю.

– А коли ти його знайшов? – серйозно запитав Алік.

– Дві години тому.

– А я його знайшов учора вночі, запитай у нього! – Алік кивнув на бомжа, який заплющив очі й щось бурмотів собі під носа.

Рябцев закашлявся, почав оглядатися на всі боки шукаючим поглядом. Хоча навкруги було темно. Темно й тихо.

– Знову морем запахло, – крізь кашель мовив Рябцев.

Моряк-бомж здригнувся, мовби через почуті слова. Не розплющуючи очей, він струснув головою і зробив гучний ковтальний рух, після чого підніс праву долоню до рота, і його тіло здригнулося, ніби його нудило.

Над їхніми головами знову заляскали крилами чайки, закричали.

Алік підвів голову, з побоюванням подивився вгору, в невидиме чорне небо. Винничук теж голову задер.

– Це не має значення, хто його знайшов першим, – мовив миролюбно Алік. – Головне – позбутися його!

– А як його позбутися? – здивувався Юрко Винничук. – Убити, чи що?

– Ну, це ж твій персонаж? – посміхнувся Алік.

Юрко помовчав трохи, потім заперечливо хитнув головою.

– Не мій, – сказав. – Я б до галицької русалки Галі не додумався… Я не знаю, що з ним робити…

І він тяжко зітхнув.

У цей час в Аліка знову закололо в грудях, він відчув занепокоєння, що посилювалось, і теж наповнив свій стаканчик горілкою. Випив. Занепокоєння й біль відійшли кудись у темряву. Тіло приємно обважніло, а голова, навпаки, стала легкою і керованою, і думки вишикувалися в ряд чітко, як олов'яні солдатики.

– Нам треба його з міста прибрати, – сказав Алік Винничуку абсолютно серйозним і переконливим тоном. – Від нього самі прикрощі! Якщо не віриш, перевір, скільки людей із цього будинку, – Алік показав на заснулий триповерховий будинок, у дворі якого вони сиділи, – звернуться завтра до лікаря зі скаргами на серце й на інші болячки! І, боронь Боже, ще хто-небудь повіситься тут!

– А чого їм вішатися? – знизав плечима Юрко Винничук.

– А ми з тобою для чого тут, поряд із ним, горілку п'ємо? – запитав Алік.

– Тому що горілка створює внутрішній бар'єр на шляху його негативних вібрацій! – подав голос колишній капітан КДБ. – Якщо поряд із ним горілку не пити, то можна відразу «швидку» викликати. І, скоріше за все, вона приїде надто пізно!

1 ... 84 85 86 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львiвська гастроль Джимі Хендрікса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса"