Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Я обернувся, але виходу за мною не було. Ще одна висока стіна, що тягнулась вгору до чорноти.

Я подивився на тіло свого аватара. Тепер я виглядав точно як герой «Black Tiger» — м’язистий, напівголий воїн-варвар, одягнений в броньовані стрінги та рогатий шолом. Права рука ховалася в дивній металевій рукавичці, з якої звисали довгі прямокутні ланцюги з голчастою металевою кулькою на кінці. Ліва рука спритно тримала три метальні кинджали. Я кинув їх у чорну порожнечу справа, й інші три такі самі кинджали миттєво з’явилися в руці. Коли я спробував підстрибнути, то злетів на тридцять футів вгору і приземлився на землю з котячою грацією.

Тепер я зрозумів. Мені доведеться зіграти у «Black Tiger». Але не в знайомий мені п’ятдесятирічний 2-D платформер з бічною прокруткою. Я стояв всередині нової, імерсивної, тривимірної версії гри, яку створив Галлідей.

Мої знання механіки, рівнів та ворогів оригінальної гри стануть у пригоді, але гра буде зовсім іншою і потребуватиме зовсім інших навичок.

Перші ворота привели мене всередину одного з улюблених фільмів Галлідея, Другі ворота — в одну з його улюблених відеоігор. Поки я розмірковував над закономірностями, на дисплеї з’явилося повідомлення: «Вперед!»

Я роззирнувся. Стрілка, вирізана в кам’яній стіні зліва від мене, вказувала шлях вперед. Я потягнувся, похрустів кісточками пальців і зробив глибокий вдих. Тоді приготував зброю і побіг уперед, стрибаючи з платформи на платформу назустріч першим супротивникам.

Галлідей сумлінно відтворив кожну деталь восьмирівневого підземелля «Black Tiger».

Початок дався важко і я втратив життя, перш ніж навіть пройшов першого боса. Але тоді почав звикати до тривимірної гри (і від першої особи). Зрештою, я ввійшов в ритм.

Я тиснув уперед, стрибаючи з платформи на платформу, нападав у повітрі, ухилявся від натиску хижих згустків, скелетів, змій, мумій, мінотаврів і… так, ніндзя. Кожен переможений перетворювався на купку «монет Зенні», які пізніше можна було використати для придбання броні, зброї і мікстур в одного з бородатих мудреців, розкиданих на кожному рівні. (Ці «мудреці» вирішили, що створення невеликого магазину в центрі підземелля, що кишить монстрами, буде гарною ідеєю.)

Не було тайм-аутів чи можливості призупинити гру. Увійшовши у ворота, не можна просто зупинити гру і вийти. Система не дозволить. Навіть якщо ви знімете візор, залишитеся в системі. Єдиний вихід з воріт — пройти їх. Або померти.

Мені вдалося пройти всі вісім рівнів гри трохи менше ніж за три години. Найближче до смерті я був під час битви з фінальним босом, Чорним Драконом, який, звичайно ж, виглядав так само, як звір на картині в кабінеті Анорака. Я використав всі додаткові життя, а показник здоров’я був майже на нулі, але я рухався і тримався подалі від дракона, метальними кинджалами повільно збиваючи його смужку життя. Коли я завдав фінального смертельного удару, дракон розпався на цифровий пил.

Я полегшено зітхнув.

Тоді, без переходу чи чогось такого, я знову опинився в ігровій кімнаті боулінгу, перед грою «Black Tiger». На моніторі гри в героїчній позі стояв мій броньований варвар. Під ним з’явився наступний текст:

ТИ ПОВЕРНУВ МИР І ПРОЦВІТАННЯ НАШОМУ НАРОДУ.

ДЯКУЄМО, ЧОРНИЙ ТИГРЕ!

ВІТАЄМО ТВОЮ СИЛУ ТА МУДРІСТЬ!

Тоді сталося щось дивне, чого ніколи не траплялося в оригінальній грі. На екрані з’явився один з «мудреців» підземелля з хмаркою тексту над головою: «Дякую. Я в боргу перед тобою. Будь ласка, прийми в нагороду гігантського робота».

Під ним з’явився довгий горизонтальний ряд роботів. Переміщаючи джойстик вліво або вправо, я міг прокручувати понад сто різних «гігантських роботів». Коли я вибирав одного з них, поруч на екрані з’являвся детальний список його параметрів і зброї.

Там було кілька роботів, яких я не впізнав, але більшість з них були знайомі. Там був Гігантор, Транзор-Зет, Залізний Гігант, Реактивний Ягуар, Гігантський Робот з головою сфінкса з серіалу «Джонні Сокко та його літаючий робот», всі іграшки лінії «Воїни Шоган», і багато інших показаних в аніме «Макрос» і «Ґандам». Одинадцять іконок були неактивні і були перекреслені червоним «X». Їх не можна було ідентифікувати або обрати. Я знав, що їх напевно забрали Сорренто й інші «шістки», тому уважно вивчав варіанти, шукаючи найпотужнішого і добре озброєного. Але я завмер, коли побачив Леопардона — гігантського робота-трансформера, якого використовував Супайдамен, японський аналог Людини-павука кінця сімдесятих років. Я натрапляв на «Супайдамена» в ході досліджень і став дещо одержимим цим шоу. Я більше не переймався, хто був найпотужнішим доступним роботом. Я хотів його, не зважаючи ні на що.

Я обрав іконку і натиснув на кнопку «Постріл». На корпусі «Black Tiger» з’явилася дванадцятидюймова репліка Леопардона. Я схопив його і поклав в інвентар. Не було ніяких інструкцій, а опис товару був порожнім. Я подумки відзначив вивчити його пізніше, коли повернуся у фортецю.

Тим часом, поверх зображення героя-варвара, що сидів на троні зі стрункою принцесою поруч, монітором «Black Tiger» поповзли кінцеві титри. Я шанобливо прочитав ім’я кожного програміста. Всі вони були японцями, за винятком останнього, біля якого значилося: «Перенесено в ОАЗу Дж. Д. Галлідеєм».

Коли титри закінчилися, монітор на мить потемнів. Тоді в центрі екрана повільно з’явився символ: палаюче червоне коло з п’ятикутною зіркою всередині. Кути зірки виходили за зовнішні краї кола. Через секунду, з’явилося зображення Кришталевого ключа, що повільно оберталося в центрі червоної зірки.

Я відчув приплив адреналіну, тому що впізнав символ червоної зірки, і знав, куди вона повинна була привести.

Про всяк випадок зробив кілька скріншотів. Секундою пізніше монітор потемнів, автомат «Black Tiger» розплавився і трансформувався в портал у формі дверей з яскравими нефритовими краями. Вихід.

Я переможно крикнув і стрибнув у нього.

Коли я вийшов з воріт, мій аватар знову опинився в офісі