Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таврований 📚 - Українською

Читати книгу - "Таврований"

258
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таврований" автора Нік Ремені. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 132
Перейти на сторінку:
що Вершигора агент Луб’янки.

— Луб’янський викормиш, — підбив підсумки цих розмов Ковпак.

З’єднання готувалося до дальнього рейду. Куди і як. Про це ходили лише розмови. Але всі бійці загону знали, що в тривалий. На тисячі кілометрів, на правий берег Дніпра.

Петро Петрович зі своєю групою ходив у розвідку. Часто приводив «язика». Вершигора, погладжуючи рукою пишну руду бороду, ґрунтовно його допитував. Потім за допомогою своєї молоденької радистки Анни Лаврухіної передавав відомості в штаб фронту.

Маленька веснянкувата Аня майстерно володіла ключем. Вона не передавала, а працювала на музичному інструменті. У неї доходило до автоматизму.

— Мені здається, він простий товариський хлопець, — сказав одного разу Григорій Якович, який частіше за інших спілкувався з новеньким.

— Мені теж, — погодився з ним Руднєв.

— Нам тол, зброя і боєприпаси потрібні, — Ковпак і раніше не довіряв розвіднику штабу Брянського фронту, йому як і раніше здавалося, що в їхні ряди проник луб’янський годованець. — А вони людей надсилають. Люди до нас валом валять.

Руднєв задумався. Поклав руки на стіл. Оперся на них підборіддям. Потім виголосив тихо:

— Все не так, як треба. Без Кремля було важко і з ним не краще. Раніше знали всіх людей. Не боялися говорити, що думаємо. Зараз скрізь очі і вуха НКВС.

— Мені наплювати на них, — спокійно вимовив Ковпак. — Мені Сталін сказав, щоб їх посилали подалі. Неприємно, підеш за кущ, а за тобою Вершигора глядить.

Базима тихо зайшовся сміхом, затремтіли його плечі, зіскочили з лоба на перенісся окуляри.

— Вже не слідить, я з ним провів бесіду. Все пояснив.

— Хто він насправді, ми не дізнаємося, — продовжив Руднєв. — Але здоровий глузд мені підказує, що нам треба використовувати для себе розвіддані Вершигори.

— Розвідка у нього чітко організована , — погодився з ним Базима. — Борода — розумний хлопець.

Партизани почали користуватися розвідданими Вершигори. Потім той переконав керівництво, що з’єднанню, яке вчиняє безперервні стрімкі рейди, необхідний більший розвідувальний апарат.

Спочатку Ковпак послав Вершигору подалі:

— Нема чого роздувати розвідку. Достатньо, шо є.

Петро Петрович вирішив зайти з іншого боку. Він кілька разів довірчо розмовляв з Руднєвим. Нарешті, той погодився:

— Скоро підемо в рейд, роботи додасться.

Коли в черговий раз зібралися Ковпак, Руднєв, Базима і Вершигора, після довгих дискусій комісар сказав не гучним, але твердим голосом:

— Розвідку слід зміцнювати.

Командир подивився на комісара, хотів сказати що-небудь переконливе, своє, але стримався. Можна просто так потравити баланду, пустити пил в очі. Але мова йшла про підрозділ, від якого залежала доля з’єднання.

— Нехай буде гречка, — видихнув він звичне і заходився розпікати бійця, який зайшов з якимось проханням.

Незабаром командир підписав наказ про збільшення вдвічі чисельності розвідувальних підрозділів. Він призначив своїм помічником по розвідці Вершигору.

* * *

26 жовтня 1942 року Сумське з’єднання партизанських загонів вирушило в рейд на Правобережну Україну. Через Сумську і Чернігівську області партизани вийшли на територію Білорусії. Переправилися через Десну, Дніпро і Прип'ять, відсвяткували чергову річницю Жовтневої революції в Лоєві.

Окупаційна влада, налякана вторгненням партизан в райони Полісся, створили в самому центрі його, в містечку Лельчиці, свій опорний пункт. За кілька годин з’єднання знищило його, взявши багаті трофеї.

Руднєв за традицією підвів підсумок складного і напруженого бою. Він сказав:

— Ми можемо пишатися цією партизанської операцією, в якій показали не тільки свою силу, але і професійну зрілість. В цьому бою ми порівняно невеликим складом змогли оточити і розгромити великий ворожий гарнізон. Лельчиці — це наші партизанські Канни! Так багато років тому карфагенський полководець Ганнібал оточив і розгромив біля Канн численні римські легіони.

Всі розійшлися. У кімнаті залишилися тільки Базима і Вершигора. Петро Петрович, погладжуючи пишну руду бороду, захоплено говорив:

— Ай, да Руднєв! Який командир! Який у нього ясний розум, темперамент. Він вміє одночасно бачити всі етапи і фази бою, його розвиток і кульмінаційний момент. Ні! Це — не партизанський ватажок. Це генерал регулярної армії!

— А ти тільки зараз це зрозумів? — Здивувався Базима. — Якби не він, ми так би і сиділи в Спадщанському лісі або всі загинули смертю хоробрих.

Після місячного рейду командування дало перепочинок. В з’єднанні стежили, як складаються події на фронтах. Бійці вже знали, що розгромлене Тихвинське угруповання німецько-фашистських військ під Ленінградом. Під Сталінградом війська Південно-Західного, Донського і Сталінградського фронтів оточили їх велике угруповання.

Командування з’єднання думало, чим можна допомогти Червоній Армії в боях під Сталінградом. Вирішили нанести удар по головним залізничним магістралям. Ними німці підкріплювали свої війська у Сталінграді. Паралізувати магістраль, яка проходила через місто Сарни. Але ось біда. Скільки не думали в штабі, нічого не виходило. Сарнський гарнізон у багато разів перевершував сили з’єднання. Він перебував у вигідному для оборони місці.

— Міцний горішок, — сидів над картою Базима. — У нас нічого не вийде.

Семен Васильович схопився з лавки, вигукнув:

— Вийде!

— Говоріть швидше! — Теж піднявся з лавки Вершигора.

Руднєв розрівняв карту, взяв олівець. Звернув увагу, що до міста ведуть чотири залізних дороги: із заходу, сходу, півдня і півночі. Вони хрестом сходяться в Сарнах.

— Ми не будемо брати саме місто. Ми знищимо мости на всіх чотирьох напрямках.

Не витримав навіть Дід:

— Поставимо на Сарнах хрест! — Вигукнув він. — Адольф! Дулю тобі з маком чи без нього.

— Назвемо операцію «Сарнський хрест», — взявся за папери Базима.

Мости підірвали одночасно в різних місцях. Удар прийшовся по дуже хворому місцю Адольфу Гітлеру. Дві добірні

1 ... 84 85 86 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таврований», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таврований"