Читати книгу - "Маленький Бізон"

Ми почали повзти рачки. Голоси навкруг змовкли. Навколо залягла непорушна тиша. Треба було стежити за кожним рухом, щоб не зрадити своєї присутності. Я кожної хвилини доторкався до братових мокасинів, щоб пересвідчитись, чи він тут, переді мною.

Так ми проповзли кілька десятків кроків лісом, де було ще темніше, ніж просто неба.

Раптом я помітив, що нема торбинки з харчами: мабуть, загубилася дорогою. Кілька хвилин я вагався, не знав, що робити. Обмацав землю за два-три кроки від себе, але торбинки не було. Я знову поповз, щоб наздогнати брата. Та він набагато мене випередив і я його загубив.

Раптом мене щось вдарило по голові: хтось тяжко навалився на мене. Я хотів крикнути і не міг. Я знепритомнів.

Коли до мене повернулася свідомість, я лежав на землі. Руки і ноги у мене були зв'язані, рот теж замотаний ганчіркою.

«Зараз буде мені куля в лоб!» — подумав я.

Розвиднювалось. Поблизу чути було притишені людські голоси і чиїсь кроки. Я лежав у тому самому ліску, де мене схопили, неподалік від нашого вчорашнього табору.

Хтось пройшов біля мене. Постать здалась мені знайомою. Я придивився краще і впізнав. Так і є: це був наш вождь Крокуюча Душа.

Звідки він тут з'явився?

Я намагався підвестися, й він це помітив. Підійшов і з хвилину гнівно дивився на мене. Потім розв'язав мені рот.

— Де солдати? — запитав я несміливо.

— Які солдати?

— Канадські.

Він нічого не сказав, тільки посварився на мене пальцем і пішов. За хвилину з'явився мій батько. Вигляд у нього був зовсім не грізний, він навіть скоса глянув на мене. Серце в мене так і підскочило з радощів.

— Ну, що, й зараз хочеш воювати з ними, ти, хоробрий вояко? — обізвався батько чи то суворо, чи то жартома.

— З ким воювати? — не зрозумів я.

— Ти ж питався про них: з канадськими солдатами.

— А вони хіба тут? — злякався я.

Так само, як і Крокуюча Душа, батько змовчав. Він обережно перевернув мене на бік і вийняв у мене з-за пояса ніж.

— Глянь! — засміявся він. — Як мало тебе цінували! Навіть ножа в тебе не забрали.

Він перерізав пута, які не дуже мені муляли, і повернув ніж.

— Ну, вставай і ходім! — мовив він.

— Батьку, що буде далі? — злякався я.

— Нічого не буде. Ходім.

— Куди?

— Додому.

— Батьку, — шепнув я, підходячи ближче. — Ти дуже сердишся на мене?

— А є чого седитися, правда? — відповів він начебто гнівно, але очі в нього були веселі.

На хвилину він міцно пригорнув мене до себе.

— Не пощастило вам! — шепнув він майже з жалем. — Але, може, це навіть і краще…

Ми пішли на галявину, де вже зібралися усі. Я пересвідчився, що наших усіх переловили окрім трьох: Червоного Лося, Міцного Голоса і ще одного воїна. Цим трьом пощастило непомітно вимкнутися з облави, добратися до коней і втекти. Крокуюча Душа відмовився від погоні.

Канадських військ поблизу не було. Коли три дні тому в резервації помітили — саме вчасно — втечу двадцяти трьох воїнів і одного хлопчика, агент викликав Крокуючу Душу і доручив йому з усіма воїнами наздогнати втікачів і привести їх до резервації. Він обіцяв не карати винних. Понад сто верхівців помчали слідами нашого загону і через два дні наздогнали його. Десь опівночі переслідувачі оточили наш табір. Коли в темряві ми намагалися вибратися з пастки, нас усіх перехапали, окрім трьох.

— Міцний Голос щасливий: утік! — не ховав я від батька своєї радості.

— Утік, утік! — казав батько, але в голосі його бринів смуток.

Незабаром ми вирушили назад. Спіймані юнаки одержали своїх коней і їхали вільно: у них тільки забрали всю зброю. Одному мені залишили лук і ніж.

Агент додержав свого слова: коли ми повернулися до резервації, він нікого з нас не карав і не переслідував. Треба сказати, що наш начальник був на сьомому небі і негайно ж повідомив нам причину свого доброго настрою. Великі канадські сили захопили позиції повстанців над Саскачеваном, в Батоші. Метисів цілком розгромили, а Луї Ріля та його командирів захопили в полон і незабаром мали повісити.

— Така доля чекає всіх злочинців, які бунтують проти законної влади: пам'ятайте про це! — урочисто закінчив агент свою промову, обводячи нас пронизливим поглядом.

Те, що він сказав про битву під Батошем і про Луї Ріля, на жаль, виявилося правдою. Але агент хитро змовчав про те, що хоч канадці й розгромили головне вогнище повстання, та боротьба ще не згасла. Вона тільки відкотилася в дрімучі ліси на берегах Саскачевану, де індійці розпачливо боронилися від канадців. Вожді Біг Бер і Паундмейкер спершу навіть здобули перемогу, але потім, оточені, мов звірі, набагато дужчими загонами регулярної армії, кінної поліції та громадянської міліції, мусили здатися.

Так закінчилось повстання над Саскачеваном. Разом з воєнною сокирою індійці і метиси поховали усі надії