Читати книгу - "ГЧ"

Розмова урвалася, гості знайомилися з Тунгусовим, з Решетковим, який відрекомендував їм свою бригаду, зніяковілу від виявленої до неї уваги.

Трохи згодом прийшли професор Ридан з Наталею. Дівчина непомітно прошмигнула в цех за професором, але її встиг помітити Федір. Ганна познайомила їх, і з цього моменту увага бригадира дивним чином почала двоїтись, розподіляючись порівну між Наталею і всіма іншими людьми та подіями.

Уже всі зібрались, і Тунгусов, коротко пояснивши будову сушарки, почав демонструвати її роботу. Гості розташувалися вздовж вільної стіни цеху й затихли.

Знову повторився весь процес сушіння. Але тепер Тунгусов покинув пульт і приєднався до глядачів. Ніхто не керував машиною, ніхто не стежив за показаннями приладів.

Процес вела автоматика.

І коли дверцята вихідного отвору зачинилися за величезним стовбуром дерева, що виповз із цеху, погляди всіх змову були спрямовані на конструктора, і оплески розітнули тишу.

Почесних гостей запросили в клуб. На цей час Вольський закінчив доповідь, і було оголошено перерву. Всі, хто сидів у залі, поділились на чотири групи, оглянули цех і побачили роботу машини.

Хвилин через сорок засідання відновилося.

Збуджена щойно побаченим видовищем публіка зайняла місця. Хтось вимагав, щоб усі ті, що брали участь у створенні сушарки, вийшли на сцену, і збори дружно підтримали цю вимогу. Їх було обрано до почесної президії. Після цього взяв слово директор.

— Пропоную, — сказав він, — обрати й товариша наркома, як активного учасника нашої роботи, що забезпечив її успіх.

Під дружні оплески нарком піднявся на сцену й зайняв місце біля директора.

Багато слів було сказано цього вечора. Виступали робітники, представники науки, підприємств, зацікавлених у тому, щоб використати в себе почин фабрики. Останнім вийшов на трибуну нарком. Він говорив про радянську техніку, що звільняє людину й перетворює її життя, і про вільних людей, які безперервно розвивають техніку. Бадьора, енергійна промова його закликала до нових перемог, до нових сміливих дерзань.

Коли він скінчив, усі схопилися з місць.

Під грім овацій стихійно залунали ритми гімну. Голоси вмить злилися, і грянув «Інтернаціонал».

Одна за одною, як загони в марші, линули в урочистій непорушності залу широкі строфи партійного гімну.

Та ось у передніх рядах виник рух.

Якась жіноча постать зненацька вирвалась уперед, швидко пройшла вздовж рампи праворуч і зникла в коридорі.

Це була Наталя.

«Щось трапилось», — подумала Ганна, побачивши її зі сцени, і непомітно відступила назад, за куліси. За хвилину, збентежена, вона знову повернулась, тихо підійшла ззаду до Тунгусова і, торкнувши його за рукав, повела в глибину сцени.

— Ідіть сюди! Наталя приготувала вам подарунок.

— Миколо Арсеновичу, — уривчасто прошепотіла в напівтемряві Наталя. — Дивіться…

Вона повернулась так, що пасмо світла зі сцени впало на зім’ятий папірець, що тріпотів у її руках. Микола побачив знайомі літери: LMRWWAT.

— Дивіться… — і, торкаючись кінчиком вказівного пальця до кожної букви, вона чітко промовила… — Лиш… ми робітники… діти… святої…

— …армії труда! — в нестямі майже скрикнув Микола. Він занурив обидві руки у волосся і, стиснувши їх, смикнув так, що на очах виступили сльози. — Ну, звичайно! Наталю, люба… — він схопив її за руки й міцно стиснув їх, — який я вам вдячний! Оце справді подарунок! Це ви зараз?

— Так, так, саме під час співу «Інтернаціоналу».

— Ну, молодець! Ось що, друзі… Негайно треба розшифрувати повідомлення німця. їдьмо зараз же до мене. Там ніхто нам не заважатиме.

За кілька хвилин, як тільки скінчились урочисті збори, друзі сіли в автомобіль і помчали до центру.

Кімната в підвальному приміщенні зовсім змінилася.

На одному з столів замість креслярських інструментів і купи згорнутих рулонів паперу з’явилися скатерть і посуд, про походження яких Микола не мав ніякісінького уявлення. Зайві столи були відсунуті в куток. Звідкись взялися стільці.

У той час як Федір і тітка Паша, міняючи «топографію місцевості», енергійно шикували імпровізовану вечерю, в якій усі вже відчували настійну потребу, дівчата з цікавістю розглядали дивовижну обстановку житла винахідника.

Микола тим часом розчистив половину другого стола і. не гаючись взявся до роботи. Дівчата приєдналися до нього.

— Дуже цікаво, як ви діятимете далі, — зауважила Ганна. — Я поки що не розумію, що дає нам розгадка цих літер.

— Так, вона дає небагато, — відповів Микола. — Тільки вказує на джерело, звідки можна дістати справжній ключ до шифру. Але й цього досить. Решта — питання часу. Ми випробуємо всі можливі комбінації і знайдемо ключ… — Він узяв аркуш паперу й розмашистим, чітким почерком написав на ньому текст гімну. — Ну, давайте міркувати. Отже, ми тепер знаємо, що цифри, якими написана оця радіограма, означають букви, взяті в якомусь порядку з тексту «Інтернаціоналу». Можна, звичайно, придумати безліч різних способів складання цифрового алфавіту за даним текстом. Але в нашому випадку, я гадаю, що спосіб має бути дуже простим, бо німець уже достатньо законспірував саме джерело шифру. До того ж він не може розраховувати на те, що ми досвідчені криптографи… Тому почнемо з одного з найпростіших прийомів. Будемо просто позначати цифрами 1, 2, 3 і так далі по порядку кожну букву, що попадається в рядку. Спочатку перевіримо на російському тексті. Беремо перший рядок: «Вставай, проклятьем заклейменный…» Він, звичайно, дасть нам максимум знаків.

— Почнемо з нуля. Дивіться: «в» — це 0, «с» — 1, «т» — 2, «а» — 3, «в» — уже було, пропускаємо, «а» — теж, «й» — буде 4. Ганно Костянтинівно, а ви поки що напишіть окремо стовпцем латинський алфавіт,