Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Пане, — сказала Кат, — мадемуазель весь час співає й танцює. Що робити?

— Значить, щось іще трапилось?

— Вона дізналася, що її батько вмер...

— Посадіть її у фіакр і везіть просто до Шарантона[87]. Я зараз напишу кілька слів генеральному директорові поліції королівства, щоб її там пристойно влаштували. Дочка в Шарантоні, батько в загальній ямі! — сказав Корантен. — Контансон, піди замов похорон для бідних... Тепер поміряємось силою, Карлос Еррера!..

— Карлос? — сказав Контансон. — Він в Іспанії.

— Він у Парижі! — рішуче відповів Корантен. — У ньому виявляється іспанський геній часів Філіппа II, але в мене знайдуться пастки для всіх, навіть для королів.

Через п’ять днів після зникнення набоба пані дю Валь-Нобль сиділа о дев’ятій годині ранку біля ліжка Естер і плакала, бо відчувала себе на похилій площині злиднів.

— Якби в мене було, принаймні, хоч сто луїдорів ренти! З цим, люба моя, можна було б поїхати в яке-небудь маленьке містечко і знайти собі чоловіка.

— Я можу здобути їх для тебе, — сказала Естер.

— Як? — скрикнула пані дю Валь-Нобль.

— О, дуже просто. Слухай. Удай, що ти хочеш заподіяти собі смерть, розіграй добре цю комедію; поклич Азію і запропонуй їй десять тисяч франків за дві чорні перлини з тонесенького скла, в яких міститься отрута, що вбиває в одну мить. Ти принесеш їх мені, а я тобі дам за них п’ятдесят тисяч франків.

— Чому ж ти сама не попросиш їх? — сказала пані дю Валь-Нобль.

— Азія не продасть їх мені.

— Це часом не для тебе? — сказала пані дю Валь-Нобль.

— Можливо.

— Для тебе! Коли ти живеш серед радощів, розкошів, у власному будинку! Напередодні свята, про яке говоритимуть десять років, яке коштує Нюсінженові двадцять тисяч франків! Кажуть, там подаватимуть полуниці, спаржу, виноград, дині... Хоча тепер лютий місяць!.. Квітів буде в кімнатах на тисячу екю.

— Що ти кажеш? Самих тільки троянд на сходах буде на тисячу екю.

— Кажуть, що твій туалет коштує десять тисяч франків?

— Так, моє плаття з брюссельського мережива, і Дельфіна, його дружина, скаженіє. Але мені заманулося одягтися, як наречена.

— Де ж десять тисяч франків? — сказала пані дю Валь-Нобль.

— Це всі мої гроші, — відказала Естер, усміхаючись. — Відкрий туалетний столик, вони під папером для папільйоток.

— Той, хто говорить про смерть, не вкоротить собі віку, — сказала пані дю Валь-Нобль. — А що, як це для того, щоб зробити...

— Злочин? Ото ще! — сказала Естер, договорюючи думку своєї подруги, що вагалася. Можеш бути спокійна, провадила далі Естер, — я нікого не хочу вбивати. У мене була подруга, дуже щаслива жінка, вона вмерла, я піду за нею... та й усе.

— Ото дурна!..

— Що ж ти хочеш! Ми обіцяли одна одній.

— Дозволь опротестувати цей вексель! — сказала, усміхаючись, подруга.

— Роби те, що я тобі сказала, і йди геть. Я чую, що їде карета, це Нюсінжен, людина, яка збожеволіла від щастя! Оцей мене любить! Чому це ми не любимо тих, хто нас любить, адже, зрештою, вони все роблять, щоб сподобатися нам?

— Ах, — сказала пані дю Валь-Нобль, — це ж історія про оселедець, що є найбільшим інтриганом з усіх риб.

— Чому?..

— Саме тому, що цього ніхто не знає.

— Та йди вже, кізочко! Треба, щоб я випросила для тебе п’ятдесят тисяч.

— Ну, добре, прощай!

Вже три дні, як поведінка Естер з бароном де Нюсінженом зовсім змінилася. Мавпа стала кішечкою, а кішечка ставала жінкою. Естер виливала на старигана цілі скарби ніжності, вона намагалася бути чарівною. Розмова її, без хитрощів і ущипливості, сповнена ніжної закрадливості, переконала тупоголового банкіра. Вона називала його Фріцем, і він думав, що його кохають.

— Бідненький мій Фріц, я тебе досить уже випробувала, — казала вона, — досить тебе мучила, ти виявив чудеса терплячості, ти любиш мене, я бачу це і нагороджу тебе. Ти мені тепер подобаєшся. Сама не знаю, як це трапилось, але я віддаю тобі перевагу перед молодим чоловіком. Можливо, що це внаслідок досвіду... Помічаєш, зрештою, що насолода це багатство душі, і не більша честь бути любимим ради насолоди, ніж бути любимим за свої гроші... До того ж, юнаки дуже егоїстичні, вони думають більше про себе, ніж про нас, а ти думаєш тільки про мене. В мені — все твоє життя. Отже, я більше нічого не хочу від тебе, я доведу тобі, яка я некорислива.

— Я фам нішого не тафаф, — відповів барон у захопленні, — я маю бринести фам дритцять тисяш франків ренти... це мій везільний потарунок...

Естер так пестливо поцілувала Нюсінжена, що він зблід і без пілюль.

— О, — сказала вона, — не подумайте тільки, що я така за ваші тридцять тисяч франків ренти. Це тому, що тепер... я тебе кохаю, мій товстий Фредерік!

— О, поше мій, нафіщо було мене фипробофувати... я міг пути дакий щасливий вше три місяці...

— Трипроцентна чи п’ятипроцентна, друже мій? — сказала Естер, ворушачи пальцями волосся Нюсінжена та пригладжуючи його на свій смак.

— Дриброцентна... у мене їх пула сила...

Отже, сьогодні барон приніс банкноти державної скарбниці. Він прийшов поснідати зі своїм любим дівчатком, спитати, які будуть розпорядження на завтрашній день, знаменну суботу, великий день!

— Ось, моя маленька шінка, моя єтина шінка, — весело сказав банкір, у якого обличчя сяяло від щастя, — ось тут маєте блатити за витрати на кухню на все шиття...

Естер спокійнісінько взяла папір, згорнула його, поклала в туалетний столик.

— От ви тепер задоволені, потворо кривди, — сказала вона, ляснувши Нюсінжена легенько по щоці, — що я нарешті прийняла від вас щось.