Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Я приміряю кожну сукню по черзі і показуюся Даніелю. Йому жодна з двох перших не сподобалася, тому я вдягаю останню, третю. Але в мене не виходить вдягнути самій, адже на спині потрібно зашнурувати стрічки.

— Даніель, можеш мені допомогти? — запитую в нього.

Він заходить в мою кабінку і зупиняється, уважно розглядає моє тіло і важко ковтає. Хлопець мовчить, коли починає шнурувати стрічки.

— Не сильно? — якось хрипло запитує він.

— Ні.

Даніель продовжує зав'язувати, іноді торкаючись холодними пальцями моєї шкіри. Коли він закінчує, то не відходить, а обпалює шию своїм гарячим диханням.

— Якби я був твоїм чоловіком... — тихо промовляє хлопець. — Певно ти і сама здогадуєшся, що б я зробив. А ще тебе б в цій сукні бачив тільки я, тому що ти занадто прекрасна в ній.

Мої щоки палають, коли я підіймаю на нього погляд.

— Беремо цю сукню. Це не обговорюється.

Він виходить, але перед цим залишає поцілунок на моїх оголених плечах.

Місце, де він цілував, здається горить.

Я виходжу з примірочної, беручи синю сукню і йду до каси. Даніель йде поруч і його присутність тут для мене стає нестерпною.

Хочу його поцілувати.

Ми нічого не кажемо один одного до того моменту, коли заходимо в номер. І навіть тоді обходимося звичайним прощанням, адже йдемо спати.

***

Весілля Руслана неймовірне! Анна (його наречена) дуже класно все організувала: починаючи від декору та страв, і аж до гостей. Всі веселилися, розмовляли між собою, знайомилися, дотримувалися українських традицій.

Тут була надто приємна атмосфера.

Навіть Даніель, який майже нічого не розумів українською, був в захваті від усього, що відбувалося.

Ближче до восьмої години вечора гості ще більше розвеселилися і танцювали під гучну музику. Я сиділа за столом, тому що дуже втомилася від підборів, доки Том повів Даніеля на танцпол. Це було кумедно — спостерігати, як вони здружилися.

Коли заграла мелодія для повільного танцю, деякі гості повернулися до столів. Чоловіки почали запрошувати жінок на танець, після чого про щось розмовляли і тихенько сміялися. Хтось посеред танцполу не витримував і цілував свою другу половинку.

А я мало не заплакала, тому що хотіла станцювати з Даніелем, якого навіть не бачила.

До мене підійшов Руслан і сів поруч.

— Що таке, принцессо? Загубився принц?

— Не смішно, Руслане, — відповідаю йому.

— Один хлопець мені сказав, що чекає тебе он там, — він показав в бік коридору. — Попросив не змушувати його чекати.

— Знущаєшся?

— Ніскілечки. Йди.

Зітхаю, взуваючи туфельки, після чого виходжу в коридор. Мене там чекає Даніель, в якого розстібнуті два верхні гудзики на сорочці, а краватка сидить, певно, в кишені.

— То ти і є той принц? — з посмішкою запитую, зупиняючись перед ним.

— А що, не схожий? — він теж посміхається і підходить впритул, підіймаючи праву руку. — Потанцюєш зі мною?

— Чому не в залі?

— Тому що хочу, щоб цей танець був тільки для нас. Не хочу, щоб інші насолоджувалися тим, що моє.

Посмішка з мого обличчя зникла. Я ніби зачарована поклала свою маленьку долоню в його велику і хлопець прямо посеред коридору почав танцювати зі мною. Наші погляди приковані тільки одне до одного. Для нас більше нікого та нічого не існує.

Тільки ми та цей танець.

Я чую якийсь галас з вулиці і краєм ока дивлюся на вхідні двері.

Чому сьогодні?

Щойно двері відчиняються, я обіймаю Даніеля і притуляю обличчя до його грудей.

— Амеліє?

— Тихо. Просто обійми мене, — відповіла я.

Він обіймає мене, притискаючи ще міцніше до себе. Я чую стукіт чоловічих туфель, тому що ця людина проходить повз нас, і тільки коли цей звук стихає, я наважуюся заговорити.

— Він пішов?

— Хто пішов?

— Чоловік, що проходив повз.

Даніель підіймає голову і декілька секунд мовчить.

— Так, він пішов.

Я підіймаю голову, відчуваючи, що мої щоки вже мокрі.

Цього не може бути. Я, напевно, помилилася.

— Амеліє? — Даніель бере моє обличчя у свої долоні. — Що сталося? Чому ти плачеш?

— Це був він, — заїкаючись від сліз, відповідаю я. — Андрій. Він тут.

Даніелю достатньо цих слів, щоб відвести мене подалі від залу.