Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Амелія
Прокинувшись вранці, я помітила, що Даніель ще спить, тому не стала його будити і пішла до кухні, де сиділа бабуся та мої батьки.
— Доброго ранку, Амеліє, —посміхнулася мама. — Даніель ще спить?
— Доброго ранку. Так.
— Можеш нам допомогти зі сніданком? Ми хочемо поснідати в альтанці.
— Так, звичайно.
Я допомагаю мамі завершити готувати сніданок, а потім, коли вони відносять все до альтанки, йду будити Даніеля. Сніданок краще їсти, коли він ще теплий.
Заходжу до кімнати і бачу, що він досі лежить в ліжку. Я підходжу до нього і сідаю поруч, забираючи пасма волосся з його чола.
— Даніель, — шепочу, торкаючись його плеча. — Даніель, прокидайся.
Він надто різко встає, тягне мене за руку і я опиняюся під ним. Його руки знаходяться по обидва боки від моєї голови. Його коліно опиняється між моїми ногами. Він важко і злякано дихає, але, побачивши мене, починає заспокоюватися.
— Пробач... — промовляє. — Я не хотів тебе налякати. Мені снився кошмар і я...
Він мовчить, після чого лягає на мене і ховає своє обличчя біля моєї шиї, легко лоскочучи її своїм диханням та неголеною борідкою.
—Даніель?
Він мовчить, обіймаючи мене, і зітхає.
— Дай мені дві хвилинки. Просто побудь тут. Зі мною.
Я обіймаю його і відчуваю, як його обійми стають міцніше, а шкіра на моїй шиї стає вологою.
Господи, він плаче?
— Дань?
Я хочу поглянути на нього, але він лише міцніше притискається до мене.
— Я не хочу, щоб ти це бачила. Будь ласка. Давай просто обійматись, без зайвих слів.
Що з ним коїться?
Йому боляче?
Невже кошмар так сильно вплинув на нього?
Ми деякий час мовчимо. Просто лежимо в теплих обіймах, думаючи про своє. З часом Даніель заспокоюється і встає з ліжка, подаючи мені руку.
— Дякую, — тільки це промовляє хлопець, перш ніж піти в душ.
Я не запитую нічого. Це почекає.
За п'ятнадцять хвилин ми разом йдемо надвір, де сидять мої батьки, бабуся та Аліса. Тепер буде дуже багато уваги в її бік, адже всі неймовірно щасливі вагітності.
— Де хлопці? — запитую я, сідаючи разом з Даніелем.
— Том пішов будити Алекса. Він знову пів ночі не спав.
— Має якусь дівчину? — запитую, посміхаючись, доки Даніель наливає собі кави.
— Можливо. Він про це нам нічого не каже, але його очі кажуть все за нього, — відповідає батько.
— Ненавиджу тебе! — чується з дому голос молодшого брата.
— Я теж тебе люблю, братику, — відповідає Том, виходячи з будинку.
— Ти справжній засранець!
— Що ти так буркнув? — запитує брат, обертаючись.
Алекс показує йому язик, після чого Том знімає з ноги шльопанець і кидає в Алекса. Той встигає відійти в бік і залишається неушкоджений. Ми всі сміємося, коли Том вимагає повернути своє взуття, але Алекс боїться навіть вийти з будинку.
***
Вже завтра весілля Руслана, тому ввечері ми разом з Даніелем знімаємо номер в готелі, щоб після весілля зібрати речі і поїхати додому. Батьків не хотілося турбувати раннім підйомом, тому Філц й запропонував це.
— Гарно відсвяткувати, сонце, — посміхається моя мама і цілує мене в щоку. — Даніель, турбуйся про Амелію.
— Звичайно, пані, — відповідає хлопець і отримує міцні та теплі обійми від моєї матері.
— Бувай, мамо. Щойно ми будемо вдома — я напишу тобі.
Ми сідаємо разом з Даніелем в таксі та їдемо до готелю. Я подумки розписую собі план дій на вечір. Потрібно буде щось замовити на сніданок, щоб поїсти перед весіллям, адже бенкет буде тільки після обіду.
За годину ми з Даніелем уже знаходимося в номері. Ми обрали двомісний номер, щоб не турбувати один одного. Поки він був у своїй спальні, я витягла сукню з валізи та маленьку праску, яку мені позичила мама. Після весілля я віддам її Тому, щоб він передав мамі.
— Даніель!
За хвилину він вже опиняється на порозі кімнати, вдягнутий тільки в штани. З його волосся на груди падають крапельки води, роблячи це видовище ще більш прекраснішим.
Трясця.
— Щось сталося?
— Праска, здається, не працює. Можеш поглянути? Можливо, я щось не те роблю...
Він киває і підходить до мене, забираючи праску. Хлопець оглядає її, вмикає, але все безуспішно.
— Вона зламана, — робить висновок хлопець. — Тобі потрібно було для сукні?
— Так... — засмучено відповідаю я. — Дідько, що мені робити?
— В мене є рішення. Не хвилюйся. Вдягайся. Я чекатиму тебе за дві хвилини.
Я швидко вдягаюся, після чого Даніель тягне мене на вулицю і ловить таксі.
— Що ти придумав?
— Купимо тобі сукню.
— Що? Але в мене немає грошей...
— Я тобі щось казав про гроші? — мовчу. — От і добре.
Обертаюся до вікна і посміхаюся.
Обожнюю його турботу.
Ми приїжджаємо до торгового центру, де Даніель бере мене за руку і тягне в перший магазин з сукнями.
— Доброго дня. Чим можу допомогти? — запитує консультант.
— Доброго дня. Нам потрібна сукня, — відповідаю я, міцніше стискаючи руку Даніеля.
— Гаразд. Зараз щось знайдемо. Проходьте поки до примірочної. Ваш чоловік може сісти на диван поруч з кабінками.
Я киваю і на моєму обличчі розквітає ще більша усмішка.
— Чому ти так посміхаєшся? Що вона сказала?
— Вона подумала, що ми одружені, — відповідаю йому, відпускаючи його руку.
Він теж посміхається і сідає на диван, роздивляючись інтер'єр. Дівчина приносить мені декілька суконь, після чого я ховаюся за червоною шторкою примірочної.
— Вам потрібна допомога? —запитує консультант.
— Ні, дякую, — з посмішкою відповідаю і вона йде.
Роздивляюся сукні. Їх всього три: світло-рожева, темно-зелена та синя. Остання, до речі, була схожа на ту, що я бачила разом з Мією. Тільки тут був виріз на стегні і вона не була такою пишною.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)», після закриття браузера.