Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"

Схоже, вона все ж таки прекрасно розуміла, що, як і для чого робить. А ти повівся, немов останній дурень.

«І зараз продовжую вестися», – усвідомлюю. Обертається, посміхається:

– Я ось думаю, це ще їх територія, чи вже ні?

– У мережі перевірте, – відповідаю.

– Неодмінно.

Дивиться, мовчу.

– Якщо хочеш, можеш мене до лавки донести. А то зараз як вдягну шпильки на пісок, все ноги зітру.

Здається, червонію. Та з чого ж ти вирішила, ніби хочу?

– А ні – обійдемося, – додає. – Так висохну.

– Не розумію вашого наказу, пані, – кажу.

– Все ти розумієш, – відгукується. Йде до берега.

– Я віднесу вас, – не витримую. Піднімаю на руки, притискаю до себе, знову її запах... Охоплює за шию, дивиться ласкаво, ти за шість років без ласки знудьгувався зовсім, навіть розлютитися як слід не можеш, адже знаєш, що без неї буде ще гірше.