Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

Дігбі зблід.

— Нехай Вікрам тобі розповість. Скоро мусить бути тут.— Звірився з годинником: — Схоже, запізнюється.

— Сподіваюся, з ним усе гаразд,— сказав я.— Жахливо, якщо йому переріжуть горлянку... чи зламають шию.

Вираз обличчя у нього змінився. Навіть при тьмяному світлі я помітив блиск у його очах. Він усе зрозумів.

За пістолети ми схопилися одночасно. Він витяг свого першим. Якби на моїй голові вчора ввечері не відпрацьовували прийоми рукопашного бою, я б його обігнав. Я б навіть подумав, перше ніж іти на зустріч, не дочекавшись Не Здавайся, і певно б розробив інший план, у якому були б інші пункти, крім «Подивитися в обличчя Дігбі». Але правда в тому, що після телефонного дзвінка Не Здавайся інших думок, крім подивитися в обличчя Дігбі, я не мав. Можете називати це егоїзмом, але мені дуже не подобається, коли мені морочать голову, ще й власний підлеглий, якому я маю довіряти. Не годиться так поводитись, і я завжди волію розібратися з цим сам.

Він жестом наказав мені кинути револьвер, і, дивлячись у дуло «сміт-вессона», я погодився, що зробити це варто. Повільно поклав зброю на підлогу.

— Хороший хлопчик,— вишкірився Дігбі.— Дурниць краще не робити. Мушу визнати, старий, я вражений. Як ти здогадався?

— Що ви вбили Деві?

— Так її звали? Не пам’ятаю. Просто повія.

— Мотузка,— пояснив я.— Недостатньо довга.

— Авжеж. Необережно з мого боку. Так і думав, що не вистачає кількох футів, щоб шия зламалась. Але задушити її без слідів боротьби я не міг. Проте робити з цього висновки зарано.

— Так, лише цього факту мало,— погодивсь я.— Спочатку я думав, що це місіс Боуз, але так чисто зламати шию міг тільки чоловік. Були й інші докази. Наш приятель Бучан знає про розслідування набагато більше, ніж мусить, і не забуваймо, що саме ваш інформатор Вікрам спрямував нас на фальшивий слід Сена. І нарешті, коли місіс Боуз перевели до підрозділу «Н», мої підозри підтвердилися. Яка їм від неї користь? Ніякої, наскільки я розумію. Ні, вони забрали її, щоб захистити від моїх запитань. А як же вони дізналися, що вона у нас? Вони всюди мають очі й вуха, але ви найбільш очевидне джерело.

— Дуже добре, старий. А ти підозріливий, еге ж? Мабуть, нікому не довіряєш?

Щира правда. Інколи навіть і собі.

— Навіщо ви це зробили? — запитав я.— Навіщо вбили дівчину?

— Накази, хлопчику. Вона могла знати більше, ніж розказала тобі.

— А Мак-Олі? Також накази? Скільки ж вам платить Бучан? Вистачить, щоб піти у відставку?

Обличчя Дігбі так перекосилося від ненависті, що на мить він здався мені середньовічною ґаргулею. Тоді він розреготався.

— Так ось що сталося, на твою думку? Усе, на що вистачило твоїх детективних здібностей,— це дійти такого висновку? Чорт забирай, Віндгеме, я був про тебе кращої думки. Ти ж ніби був найкращим у Скотленд-Ярді, а сам і дупи своєї не знайшов би, якби вона була не в штанах. Бачив би тебе зараз Таггарт. Його улюблена мавпочка така самовпевнена, але й гадки не має, що відбувається.

Він мені явно співчував.

— Бучан не має до цього відношення,— заявив він.

— Дурниці,— не погодивсь я.— Мені відомо про невдалий аборт. Про смерть іншої дівчини, Парваті. Знаю, як це вплинуло на Мак-Олі.

— Що ти знаєш іще, капітане? — глузливо запитав він.

— Знаю, що він хотів вийти з гри. Оголосив це Бучану в ніч свого вбивства. І якщо Бучан боявся скандалу з живою незаконною дитиною, то якби Мак-Олі почав розказувати про мертву, точно не витримав би. Ось чому він і змусив вас убити Мак-Олі.

Дігбі розреготався і похитав головою.

— Ну ти і бовдур, Віндгеме. Повір мені. Бучан до цього ніяк не причетний.

— Брехня!

— Залишався б ти в Англії,— пирхнув він.— Гадаєш, що все знаєш, а правда в тому, що про тутешнє життя тобі анічогісінько невідомо. Та в Бучана тут уже півдюжини незаконних дітей! Один із них навіть керує джутовою фабрикою! Одним більше, одним менше, яка різниця? Скандал його не лякає. Він занадто багатий, щоб боятися. Як ця дитина могла б йому зашкодити?

— Тоді хто? — запитав я.— Хто вам наказав?

Дігбі зітхнув, немов я випробовував його нерви.

— Запитай це у себе, старий. На кого ще працював Мак-Олі? Хто б утратив найбільше, якби світ дізнався, що у нього незаконнонароджена темношкіра дитина?

Відповідь мало не збила мене з ніг, як удар у сонячне сплетіння.

Дігбі розреготався.

— Уторопав нарешті!

Правду я дізнався, але повірити в неї було важко.

— Лейтенант-губернатор?

— Саме так, старий. Наш друг лейтенант-губернатор Бенгалії має слабкість до юних місцевих дівчат. Це не вперше вони вагітніють. Звісно, Мак-Олі завжди все улаштовував. Старий був залежний від Мак-Олі. От тільки виявилося, не такий він уже й залежний.

Мене мало не знудило.

Дігбі побачив моє обличчя.

— Не сумуй, старий,— сказав він.— В одному ти правий. Мак-Олі повідомив це Бучану в ніч своєї смерті. Сказав, що іде по папери, а тоді до поліції. Схоже, Бучан намагався його відмовити, але Мак-Олі не здавався. Коли він пішов, Бучан у паніці зателефонував лейтенант-губернатору і розказав йому про плани Мак-Олі. Лейтенант-губернатор зателефонував мені й наказав знайти Мак-Олі і вправити йому мозок. Якщо він не зрозуміє, я мусив уладнати справу.

— А що вам із цього?

— Хіба не очевидно, старий? Моя кар’єра знову піде вгору. Я вже мав би бути головним інспектором. Я здогадався, що Мак-Олі піде до борделю, тож зустрів його там. Він не захотів мене слухати. Ми посперечалися, і він спробував відштовхнути мене з дороги. Тоді я і перерізав йому горло.

— І закололи.

— Е-е, ні. То вже не я. Перерізав горло і залишив на алеї, а сам пішов. Зателефонував лейтенант-губернатору і розповів, що сталося. Він наказав не хвилюватися, про все подбає підрозділ «Н». А тим дурням тільки й потрібно було, щоб убивство нагадувало терористичний акт. Закололи його і запхали до рота ту безглузду записку. Будь-який індієць, що має хоч краплину здорового глузду, сказав би, що то мелодраматичні нісенітниці. Хоча б англійською написали! Але ти ж знаєш цих хлопчиків із університетів, щойно з Англії. Отримали диплом зі східних мов і вважають себе індійським раджею.

— А Сен?

— Це також вони вигадали. Вікраму заплатили, щоб він переказав