Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

Юля

 Зморена та щаслива я спостерігала за власним чоловіком, що сидів за кермом. За весь вечір він не вживав жодної краплини алкоголю, вирішив більше не пити, зовсім. Не знаю, що саме змусило його прийняти це рішення, поранення, травми, або відповідальність, що помножилася не тільки на донечку, а ще й на вагітну дружину. Я й досі не вірила, що це вже сталося, що тепер я не просто кохана жінка, а справжня дружина, в душі і на папері, що мені пощастило вийти заміж за взаємним коханням. Що б ще могло бути краще? Поки я цього не знала, та продовжувала мріяти, скільки прекрасних моментів ще чекають нас попереду.

 Олесю сьогодні з собою забрали мої нові свекри, бабуся з дідусем дуже люблять онучку, хоч і рідко з нею бачаться, Олег відправив їх до своєї квартири, де раніше мешкав, а ми з ним їхали до нашого спільного нового будинку, куди він вже встиг перевезти деякі речі. Я не протестувала проти раннього переїзду, бо розуміла, що після весілля він вже не подарує мені змоги жити окремо, навіть тимчасово. До квартири, де пройшло його минуле життя мені не кортіло, тому я погодилася жити в домі де ще продовжувався ремонт. Коли відповіла Олегу згодою жити у будинку, він відповів, що так навіть краще, буде кому контролювати дії майстрів, щоб не наробили якоїсь халтури. На роботу мені йти суворо заборонив, тільки відпочинок, розваги й домашні справи. Я не пручалася, до пологів залишилось сім тижнів, мала підозри, що з народженням дитини мені вже не буде коли сумувати, тим паче, що з Олесею ми теж подружилися і проводили багато часу разом, я допомагала їй в навчанні, виборі одягу, ми багато гуляли.

- Ну от ми і вдома! – вигукнув Олег, заїхавши на подвір’я власного будинку. – Нарешті! – зітхнув зморено.

- Тобі не сподобався цей день!

- Ну що ти! Дуже сподобався, але всі ці розваги, гості… Я заморився, нога скиглить вже. – Олег більше не соромився свого стану, тим паче говорити про це зі мною. Змирився з тим, що вже ніколи не зміниться, збагнув, що немає сенсу ускладнювати собі життя, підтримка близьких все одно дуже важлива.  

- Як я не подумала про це! Вибач! – а я не подумала, зараз подумки лаяла себе, адже Олег мене декілька разів питав про мій стан, а я так зосередилася на святковому заході, що зовсім забула, як йому важко. Але він і сам одразу окреслив кордони, не дозволяв себе жаліти, часто не приймав допомогу і виглядав наче звичайна людина без вад. Це насправді мене дуже тішило, але все ж я повинна бути уважнішою до нього.

- Перестань вибачатися! Твоєї вини тут немає.

- Як же, немає! Треба було всю програму скоротити, а я…

- Ти все зробила правильно. – він поклав мені руку на шию і притягнув до себе, притиснувся чолом. – Цей день буває тільки один раз, особливий, повинен запам’ятатися. Все так, як і повинно бути. Ходімо додому. – Олег поцілував мене у скроню, швидко обійшов автомобіль, і подав руку.

- Зараз будеш відпочивати. – відповіла йому й одразу ж отримала опір.

- Навіть і не мрій! В цей важливий день, окрім святкувань є ще дуже важливі речі, яких я чекав найбільше. – він вів мене до будинку й хтиво посміхався. – Ніяка нога і ніщо інше не змусить мене відмовитися від десерту.

 Я розуміла до чого він хилить, адже ми дуже давно не були близькими, я теж скучила за його теплими дотиками та поцілунками.

- Обережно, бо у вагітних всі почуття та бажання дуже загострені. Дивись, щоб вистачило сил. – піджартовувала, розпалюючи Олега ще більше. Він зиркнув на мене чорним поглядом.

- Не сподівайся! Вистачить!

 Далі сталося якесь справжнє шаленство. Він затягнув мене до будинку й підхопив на руки. Я почала гучно опиратися, але смикатися боялася, щоб не завдавати йому лишніх незручностей. В будинку було тихо і чисто, через великі вікна в приміщення потрапляли яскраві промені місяця, тому Олег навіть світло не вмикав. Я дуже добре розуміла куди саме він мене несе, як і те, що його вже не зупинити. Хвилювалася лише за те, що не можна тягати важкості, але мовчала, бо він все одно б все зробив по-своєму. Я обов’язково його насварю за цей необдуманий вчинок, але пізніше, не зараз, не хочу псувати такий приємний романтичний момент, в нас їх було так мало.

- Олеже, так не можна. Я вже не одна, важка, дійшла б своїми ногами. – шепотіла йому на вушко між короткими цілунками.

- Благаю, помовч! – всміхався він. – Краще цілуй.

 І я цілувала, цілувала все до чого дотягувалась, скроню, щоку, вухо, шию...  Руками пестила гарячу шкіру. Відчувала, як з кожним дотиком моїх вуст його дихання збивається і прискорюється. Олег увійшов до спальні та поклав мене на ліжко, сів поряд зі мною позаду, та почав розстібати маленькі ґудзики.

- Як же їх багато. – зітхав він, не втримуючись цілував оголені плечі й тремтів від бажання. Тремтіла і я. Легке хвилювання піддавало жару в багаття, яке ми вдвох розпалили. – Нарешті. – вигукнув, кози дав ради останньому ґудзику й спустив сукню на талію. Я не чекала запрошення, повернулася до нього обличчям, встала на ноги і скинула сукню на підлогу, одразу ж переступивши її. – Яка гарна.

 Олег їв мене поглядом, дивився на білу мереживну білизну та панчохи, що прикрашали моє тіло. Я не придавала значення вже досить величенькому животику, навіть з ним почувала себе дуже привабливою, бо була бажаною ним. Я підійшла впритул до нього, Олег одразу потягнув мене за руку й змусив сісти йому на коліно, вп’явся в мої губи, цілувався вправно, палко, гаряче. Мої пальці самі поповзли до ґудзиків на сорочці,  не перериваючи поцілунку я поступово їх розстібала й витягала тканину з брюк. Коли стягнула сорочку з плечей, Олег сам перервав цілунок. Чоловік уважно спостерігав за моєю реакцією, я розуміла чому, чекала цього моменту. Страшні шрами від опіків на тілі, які я зараз бачила вперше, не тільки не відштовхували мене, вони приваблювали, бо були частиною коханого чоловіка. Я легенько, майже невагомо, пройшлась подушечками пальців по поверхні понівеченої шкіри. Намагалася не видавати ніяких емоцій окрім цікавості. Олег сидів тихо, не рухався, лише жилка на шиї видавала прискорене серцебиття, він слідкував за моїми діями. Я пройшлась пораненою рукою, потім провела декілька рухів грудною клітиною, на мить зупинилася й припала губами. Бажання переповнювало, було байдуже на вади, як саме він виглядає, все одно Олег один найкращий, рідний і коханий, а все інше - дурниці.