Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

Атмосфера в шатрі різко напружилася, а тихий гомін пройшовся серед учасників. Містечко було не великим, й вікова категорія була у всіх приблизно однакова, але більшу частину учасників Сільсія бачила вперше. Їй навіть в голову не приходило, скільки чаклунів її віку так само без ліцензії як і вона. Єдине, що тішило її самолюбство, так те що Нарія Норфі стояла в шерензі так само як і вона.

— Половину учасників оцінить капрал Даерон, а частину я, — додав Уайт для чіткішого роз’яснення. — Подробиці кожен отримає особисто, стосовно балів. Наголошую, отримані оцінки є суворо конфіденційними. Ви не можете ділитися ними один з одним.

Відчуття невизначеності і конкуренції зростало з  кожною миттю, роблячи атмосферу ще більш напруженою. Кожен учасник розумів, що ставка велика, і що лише кращі зможуть пройти відбір і піднятися на новий рівень, змінивши своє життя назавжди.

Знайомим голосом пролунало перше ім’я учасника.

— Татіра Олавей.

Голос належав Адріанові.  Після оголошення імені подруги, Сільсія відчула на собі погляд Даерона, який вийшов із-за огорожі. Він не мав такого ж холодного спокою як Роувен. Адріан навпаки стежив за всіма учасниками демонструючи свій зростаючий інтерес та веселу посмішку, розряджаючи атмосферу.

— Нехай щастить, — прошепотіла Аберхат в спину подруги.

Слова Сільсії додали Олавей трохи впевненості. Татіра посміхнулася й помахала рукою у відповідь, відчуваючи підтримку своєї подруги. Зараз вона була готова як ніколи. Впевнено вона покрокувала до капрала Даерона, який галантно провів рукою запрошуючи її увійти.

Двостулкові бамбукові двері не виглядали щільними й ті, які заглушать звук розмови, та варто Татірі увійти до місця, гомін інших учасників буквально вщух.

 Продуманість шатра вражала Олавей, яка ніколи б не здогадалася, про поєднання двох артефактів: ілюзії та ізоляції шуму. Цупка тканина шатра перетворилася на білосніжні високі стіни із колонами, що радше нагадувало залу храму аніж шатро в полі. Дівчина могла зрозуміти видозмінення ілюзії яка впливала на її зір, але те, що повітря в кімнаті було неприродно прохолодним яке зовсім різнилося від того, що було на вулиці, залишалося для Татіри не ясним.

Даерон сів в м’яке крісло, ліниво закинув ногу на ногу. Праворуч від нього стояв стіл де з одного боку лежала стопка паперів з механічними чорнильними ручками, з іншого скляна чорна банка. Поруч з банкою лежала пластикова картка з її іменем. В центрі стола на металевій таці стояли дві мармурові чаші квадратної форми. Більше нічого в кімнаті не було.

Легке тремтіння пройшлося по її тілу.

— Вимірний артефакт, — сказав Адріан. — Він дозволяє створити окреме місце поза простором і часом. Дуже зручно у використані для подібних заходів. Видихни, ти ж не на екзамені, — Адріан знизив плечима, закликаючи Олавей розслабитися.

— Це складніше якогось там екзамену.

— Якщо тебе заспокоїть, — Адріан не вважав за потребу зберігати офіційність у спілкуванні. — Кожен капрал здатен відчувати магію іншого чаклуна. Це уміння ми розвиваємо впродовж всього життя, і можу із впевненістю тобі сказати, що цю частину ти пройдеш з легкістю. Формальність, яка потрібна для звітності.

— Хіба можливо розвинути подібне вміння? Я гадала, що потрібно народитися сенсорним чаклуном, щоб вміти відчувати чужу магію.

— Скажімо, в одних це вроджене вміння, а іншим доводиться докладати зусиль.  Та зараз не про це, — ліниво підвівшись він підійшов до стола запрошуючи й Олавей приєднатися до нього. — Твоя картка, — він вказав на пластик із кріпленням. — Мусиш взяти й опустити його в чорну банку. Всередині магнетичний пилок, який закріпить частинки твоєї магії на ньому. Це, так би мовити, буде твоїм ідентифікатором на наступних етапах. Витягуєш і кріпиш до одягу.

Вислухав інструкцію, Олавей взяла картку та опустила її в чорну банку. Відразу стало чутно легкий шум, що нагадував вітер в пустелі, коли шум стих, вона витягла картку, на якій тепер був видимий невеличкий шар магнетичного пилку на її імені. Закріпив його до свого одягу, вона була готова до наступних інструкцій.

— Чудово, а тепер основна частина, — взяв рукою металеву тацю, Адріан підсунув ближче дві мармурові чаші наповнені мерехтливою синюшно-чорною водою, нагадуючи шматок нічого зоряного неба. — Занурюєш обидві руки спочатку в чашу зліва, тримаєш  доти, доки не відчуєш легке поколювання в пальцях. Не хвилюйся це ефект магії. Потім занурюєш в чашу та що праворуч. В другій чаші міститься нефритовий камінь, торкаєшся його обома долонями. Він визначить твій магічний потенціал. Результат настане відразу.

Олавей уважно вислухала інструкції. Не вагаючись, вона занурила обидві руки в ліву чашу, тримаючи їх там, доки не відчула легке поколювання в пальцях. Відчуття можна було порівняти з тим, як вона колись в дитинстві кінчиками подушечок торкалася м’яких голок кактуса. Потім Татіра занурила руки в праву чашу, де був нефритовий камінь, і торкнулася його обома долонями. Вода із чаші миттєво зникла, а разом з нею і  магія Олавей, її тіло затремтіло від внутрішньої напруги. Всередині магія відчутно заклекотала, вислизаючи з неї. Нефритовий камінь увібрав в себе все, мов губка. В цей момент Адріан дістав з кишені механічний годинник засікаючи час.

Легке занепокоєння відобразилося на її обличчі Наступної хвилини з нефриту витікала вода, позначаючи закінчення процедури оцінювання магічного потенціалу.