Читати книгу - "Століття"

39

Я досить ретельно аналізую цю формулу в одній лекційній брошурі серії «Perroquet», що має саме таку назву: «Розбити навпіл історію світу?» (Alain Badiou, Casser en deux l’histoire du monde? Paris, Conferences du Perroquet, n° 37, décembre 1992).

40

Гайдеґґер присвятив поезії незліченну кількість текстів. Без сумніву, найбільш неоднозначні серед них найвагоміші у питанні, що нас цікавить: межові точки століття. Тож радимо звернутися до збірки «Підхід до Гельдерліна» в перекладах Анрі Корбена, Мішеля Деґі, Франсуа Федьє, Жана Льоне (Gallimard, 1979).

41

Від «Начерку про Змія» до «Юної Парки» можна з упевненістю твердити, що змій — один зі звірів Валері, як-от орел — один зі звірів Заратустри. Говорячи про століття, Валері не той мислитель, до якого можемо залишитись байдужими, зовсім навпаки. Змій позначає у своїй емблематиці укус пізнання, пробудження ясної самосвідомості. Зазначимо, що Валері на свій лад порушує велике питання, за яким ми тут ідемо: як напевне дістатися до реального? У найдовершенішій поезії «Надморський цвинтар» він доходить висновку, абсолютно у віталістичному стилі століття, що реальне завжди виламується з рефлексії, ввергається у безпосередність миті, епіфанію тіла:

Ні, ні!.. Повстань! В епоху новочасну!

Так розбивайте, тіло, форму власну!

Упийтесь, груди, обширом морським!

Вже віє свіжістю! Вона, бездонна,

Мені поверне душу... Міць солона!

Біжім до хвиль — відбитися живим!

— Переклав з французької Михайло Москаленко.

42

Героїня п’єси Клоделя «Місто» в третій яві проголошує: «Я — обіцянка, яку годі дотримати». Надзвичайно цікаво зануритись у Клоделя й порівняти з Брехтом, який його дуже цінував. Клодель також під виглядом своєрідного непохитного, мало не середньовічного католицизму доходить до переконання, що ні вчене знання, ні буденна мораль не можуть опанувати реального. Потрібна надзвичайна й безповоротна зустріч, а також неабияка затятість у вірності наслідкам зустрічі. Він також вважає, що індивід завжди є лише нестійкий знак сил і конфліктів, які, власне, через те, що перевищують його, відкривають доступ до величі інтимної трансценденції. Також він вважає гуманізм (на його думку, протестантське жахіття) й лібералізм (так само) гідними осуду нікчемностями.

43

Написана близько п’ятнадцяти років тому, вона називалася «Число та числа» (Alain Badiou, Le Nombre et les nombres, Seuil, 1990).

44

Серед французьких газет, що прагнуть вирватись з консенсусного лібералізму й зберегти якусь інтелектуальну силу століття, треба згадати Le Monde diplomatiąue, з якої вийшла більшість згаданих тут цифр. Межа цього часопису в тому, що, непримиренний до соціальних ситуацій та непомірності економічної несправедливості, він залишається скоріше стриманим щодо власне політичних питань і геть не наважується на те, що, врешті, головне — критику парламентаризму і «демократичної» теми, яка слугує йому ширмою, критику, що передбачає осмислену розробку зовсім іншої концепції й політики, й демократії. Концепції, якщо сказати коротко, яку пропонує «Політична організація» (l’Organisation politique), до якої я маю честь належати.

45

З цього питання відсилаємо до розвідки Домініка Жаніко «Теологічний поворот французької феноменології» (Dominique Janicaud, Le Tournant théologiąue de la phénoménologie, Combas, Éd. de l’Eclat, 1998).

46

Цьому меланхолійному прощанню зі століттям («модерністю») надав форму Жан-Франсуа Ліотар, проголосивши кінець «великих наративів», того, що, на його думку, означало перш за все марксистську політику, кінець «пролетарського наративу». Він зробив це вишукано й глибоко, дошукуючись у тонкощах сучасного мистецтва (в перериванні та ледь примітному), на що оперти втрачену Тотальність, неможливу Велич. Треба читати «Різноголосся» (Jean-François Lyotard, Le Différend, Éd. de Minuit, 1984).

47

Поняття «диз’юнктивного синтезу» перебуває в центрі дельозівської концепції «вітальності» Буття, що тотожне його продуктивній однозначності. Насправді він визначає силу Єдиного [Un], що виражає себе аж у найбільш розбіжних серіях. Я спробував реконструювати все це (й раціонально відмежувати свої позиції) в книзі «Дельоз, шум буття» (Alain Badiou, Deleuze, la clameur de l’être, Hachette, 1997).

48

На цю тему читайте розвідку «Ленін і час» у визначній книзі Сильвена Лазарю «Антропологія імені» (Sylvain Lazarus, Anthropologie du nom, Seuil, 1996).

49

Слова «Інтернаціоналу» («C’est la lutte finale...») в перекладі Миколи Вороного: «Чуєш: сурми заграли! Час розплати настав». — Прим. пер.

50

«Історія російської революції» Троцького — чудова книга, в цьому їй не відмовиш. Вона впевнено врівноважує епічне розуміння «повстання мас» (вислів є в самій книзі) та марксистський аналіз.

51

Переклад з німецької Володимира Митрофанова за виданням: Брехт Б. Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити: п’єса. — К.: Дніпро, 1978. — Прим. пер.

52

Творчість Ериха Марії Ремарка позначає різні драми століття — від великої класики про війну 1914 року («На Західному фронті без змін») до фігур блукання, дії та нещасної любові в міжвоєнну епоху («Три товариша»).

53

Через стислість і бідність історії Сполучених Штатів, до того ж нинішньої імперії-гегемона, деякі епізоди, політична вага яких незаперечна, становлять предмет нищівних досліджень та сильних художніх формалізацій. Звичайно, це випадок війни Півночі та Півдня й, загальніше, питання Півдня. Це також випадок послідовності переслідування, спрямованого насамперед проти інтелектуалів