Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Ми пробули в Драковій фортеці ще півдня, перш ніж я дозволила моєму драконові рухатися. Та ось нарешті ми опинилися в кабінеті Арденса у його замку. Звичайно, насамперед я діловито стягнула з Арденса закривавлену сорочку і вкотре оглянула місце поранення. Мене все ще лихоманило, хотілося перевіряти щохвилини, що загоєння йде добре, і що життю мого дракона точно більше нічого не загрожує. Адже це Дракоморт, з ним жарти погані.

Арденс же, здавалося, про своє поранення та перебування між життям та смертю вже встиг забути. Він міцно стискав мою руку, а коли я її забрала, щоб промацати краї рани, він поклав долоню мені на талію. Здавалося, що він боїться мене відпускати, що потребує постійно торкатися мене, відчувати, що я поруч, і знати, що зі мною теж усе гаразд.

- Знаєш, коли я дізнався про твій вирок, а потім відчув, як ти зірвалася, я ледь не збожеволів... Ти не уявляєш...

- Ооо, повір, уявляю, - я нахилилася і жартома цмокнула місце колишньої рани, завершуючи такою нехитрою дією процес загоєння. - Схоже, нам тепер доведеться вчитися бути порізно...

- Краще я замкну тебе у своєму замку і нікуди більше не відпущу. Я ж страшний дракон, саме так ми й робимо, - жартівливо-загрозливо муркнув "страшний дракон".

- Арденсе, ти ж знаєш, що я втечу...

- Гаразд. Але на найближчу добу так точно, - Арденс обпалив мою шию жарким поцілунком.

- На добу? - простогнала я, підхоплена хвилею солодкого бажання. - Добу, я, мабуть, ще потерплю.

- Повір, тобі сподобається...

Арденс відірвався від моєї шиї, але лише для того, щоб поцілувати в лоба і прошепотіти, що він кохає мене. Його слова спалахнули в мені ніжністю і теплом такої сили, що  побажай я зараз обернутися в драконицю - точно змогла б. Може, спробувати?

...Арденс же тепер цілував мене в губи, а його рука зіслизнула по моїй спині в пошуку шнурівки від сукні...

З іншого боку, обернутися в драконицю я і пізніше встигну...

- Привіт, Командире. Бачу, про твоє здоров'я більше не варто хвилюватись! - широко усміхаючись, у центрі кімнати з'явився помічник Арденса.

Проклятий Урх!

Я, заливаючись фарбою, різко відсахнулася від мого дракона, але той схопив мою руку і втримав біля себе.

- Дарк, якого дідька...

- Та ось вирішив переконатися, що ти в порядку і заразом познайомити зі своєю нареченою, незрівнянною і найпрекраснішою з жінок, леді Жюстін.

З-за спини Дарка випливла мадам Жюстін і присіла в неглибокому витонченому кніксені, анітрохи не зніяковівши - хто б сумнівався? - від нашого зовнішнього вигляду.

Мої ж щоки так палали жаром, що на них можна було засмажити якщо не відбивну, то омлет так точно.

- Вітаю, - відкашлявшись, сором'язливо видавила я, але щиро радіючи за друзів.

Я також з подивом зазначила, що Дарк уперше з'явився на людях без маски. Його шрами все ще були потворними, але для тих, хто бачив його первинний стан, різниця була разючою. Так, мине ще чимало часу, поки Дарк стане красенем, але ж головне, що для Жюстін він уже зараз найкрасивіший із чоловіків.

Арденс нічого не встиг сказати, бо серед кімнати виник ще один гість - лорд Бахтієор. Та щоб його! Медом тут їм намазано, чи що?

- Ард, як самопочуття? О, так у вас тут прийом, а я боявся, кхм... - Бахтієор замовк і, не приховуючи лукавої усмішки, відкрито нас оглянув. - Перервати вас під час одного дуже цікавого заняття.

Арденс же метнув у друга вбивчий погляд, і, переконавшись, що я нікуди не втечу і крізь землю не провалюся, неквапливо підійшов до шафи для білизни і одягнувся в нову сорочку і камзол. Я ж знову подякувала  Всевидячому, що магія сукні від мадам Жюстін завжди зберігає вбрання в ідеальному стані.

- Раз так, - як ні в чому не бувало бадьоро продовжив Бахтієор, - черкну я вісник і Алараю, він хотів з вами обома зустрітися.

Арденс звузив очі, мабуть, поділяючи мої сумніви: судячи з останніх подій, Аларай грає на нашому боці, але питань до нього було чимало.

- Чудово, - нарешті відповів Головнокомандувач. - Але я спершу хотів побачити батька, адже ми так і не поговорили до ладу після його воскресіння...

- Нашого воскресіння! - луною пролунала відповідь імператора, який дуже своєчасно матеріалізувався в кабінеті сина.

Всі відразу схилилися в глибокому поклоні, але Його Величність лише махнув рукою:

- О, не треба умовностей. У нас тут, схоже, дружньо-родинна зустріч у неформальній обстановці. Зараз ще Арагвард із дружиною наспіють. Ми мали прибути разом, але Роксана трохи нездужає... Арденсе, у тебе тут взагалі є слуги?

- Ні, батьку. Цілком неформальна обстановка без жодних умовностей.

- І зручностей...

- Що ж, якщо у нас тут вечірка, то я, мабуть, запрошу Бекку та Кіта, - вставила своє слово і я, згадуючи координати своєї кімнати у Дракгарді. Адже ми після подій біля Дракової ущелини навіть словом не обмовилися. А вони, мабуть, теж перехвилювалися.

- Я з тобою, - відразу схаменувся Арденс. - Мало що, раптом ти в координатах помилишся і опинишся десь на Загублених землях.

Брехня, чудово він знає, що координати гуртожитку я вивчила напам'ять, поки носилася з Академії до Фелікса і назад.

Головнокомандувач узяв мене за руку, я ж усміхнулася: ні, нам точно доведеться здорово попрацювати над тим, щоб навчиться відпускати один одного бодай на кілька годин.

- І Фелікса треба ж запросити! - схаменулась я.

- Так, майбутній король Арати непогано впишеться в наш затишний колектив. Я займуся, - лорд Бахтієор підморгнув мені і зник.

- Ну, а я тоді зганяю на кухню імператорського палацу. Притягну щось їстівне, - миттю зорієнтувався Дарк. - Вино, сподіваюся, у цій поки що холостяцькій оселі знайдеться.