Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Леді Африка 📚 - Українською

Читати книгу - "Леді Африка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Леді Африка" автора Пола Маклейн. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 97
Перейти на сторінку:
одужував у «Свіфтсдені». Мати зможе забезпечити йому найкращий догляд.

— Звичайно, якщо лікарі це дозволять.

Що стосується мене, то я ненавиділа «Свіфтсден», але Ґерваз був на першому місці.

— І що ти робитимеш? — провадив він. — Коли випишешся з лікарні?

— Що ти маєш на увазі? Певна річ, я хочу бути там, де Ґерваз. — Я гадав, що ти схочеш повернутися додому.

— Колись повернуся. Коли ми зможемо зробити це разом. Ти про що, Менсфілде?

Він відвернувся та відійшов до вікна; його ноги ковзали темним лінолеумом. Погода досі була жахлива, всі шибки вкривала зеленава паморозь, яка надавала шкірі Менсфілда хворобливого відтінку. Після нашого приїзду до Англії він почав здаватися мені іншим — не лише блідішим, але й морально слабшим, — неначе знову повернувся до підліткового віку, коли був хворим і проводив більшу частину юності в ліжку за вивченням латинських назв рослин.

— Не впевнений, що повернуся в Кенію, — мовив він. — Дедалі виразніше усвідомлюю, що ми... дуже різні. І я почуваюся дурнем.

— Тому що одружився зі мною? Чому ти кажеш це зараз? У нас тепер спільне життя. Ти хочеш його ось так перекреслити?

— Я хотів почати все наново. І зробив це. Але, можливо, я просто грав певну роль. Або це робила ти.

Кімната захиталася в мене перед очима.

— Я не розумію. Ферма — це все моє життя, і тепер ми маємо Ґерваза. Ми з ним пов’язані.

— Я знаю, — стомлено сказав він.

Потім він пішов поговорити з лікарем, а все сказане й несказане зависло в кімнаті холодним густим туманом.

Я насилу змогла зрозуміти слова Менсфілда. У нас із ним час від часу виникали непорозуміння, ми ніколи не вважали себе ідеальною парою, але мали спільні бажання й були друзями. Тепер, здавалося, всі почуття зникли так само, як і тепло навкруги. Тут усе було інше, зовсім, зовсім не таке.

Я про це думала, поки не зачула чиїсь кроки. Подумала, що це Менсфілд повертається з новинами від лікаря, але це був принц Гаррі.

— Ви маєте бути на сафарі, — сказала я, вражена його появою. Він був у вишуканому сірому костюмі, який ідеально сидів на ньому. Цей візит до лікарні на Ґеральд-роуд аж ніяк не пасував принцові.

— Усе швидко скінчилося. Гадаю, вам тут було не до цього: мій батько підхопив легеневу інфекцію. Ситуація була майже безвихідною, але він одужав. А як ви? Я навіть не знав, що ви очікували дитину, а потім побачив заголовки в «Таймс». Берил Маркгем народила сина на Ґеральд-роуд. А ви хитра.

— Я не була готова комусь розповідати про це. А зараз дитина в тяжкому стані.

Я відчула, що ось-ось розплачуся, й мені стало цікаво: чи напише «Таймс» і про цей візит?

— Я чув. Мені дуже шкода. Чим я можу допомогти?

— Якщо ви дійсно хочете допомогти, то переконайтеся, що в нас найкращий хірург. Ви маєте знати, кому тут можна довірити мого сина. Він ще такий маленький. Ви бачили його?

Гаррі похитав головою; тим часом до кімнати ввійшли дві медсестри та почали вдавати, що міняють білизну. Очевидно, їх схвилювала присутність особи з королівської родини, й вони хотіли зблизька поглянути на принца.

— Мені буде приємно подбати про лікаря, — сказав він, не зважаючи на медсестер. — І будь ласка, не соромтеся телефонувати мені, якщо вам щось знадобиться. Будь-що.

— Дякую. Я так хвилююся.

— Це зрозуміло.

Він потягнувся до моєї руки й стиснув її, а потім нахилився та припав губами до зап’ястя. Цей безневинний жест означав лише турботу, але медсестри вражено відвернулися. Їхні квадратні ковпаки схилилися одночасно й неприродно.

55

оч би яким кволим був Ґерваз, він мав дух молодого морана. Переніс першу операцію в середині березня й після цього ще трохи поменшав. Лікарі зробили йому отвір на тому місці, де була лише гладенька шкіра. Наступного місяця провели іншу операцію — з тканини його товстої кишки створили пряму кишку; а по тому була ще одна: під час цієї операції обидві кишки з’єднали, як з’єднують частинки дитячої іграшки. Жодного разу ми не знали, чи переживе дитина операцію та анестезію. Навіть по тому залишався ризик зараження, крововиливу або шоку.

Лікарі сказали, що поки що про «Свіфтсден» і мови бути не може. Отже, Ґерваз залишився в лікарні, а ми з Менсфілдом зупинилися в готелі «Ґросвенор» у різних апартаментах. Наразі не говорили про наш шлюб. Взагалі майже ні про що не говорили.

Одного дня до мене в готель прийшла Джинджер Біркбек. Вони з Беном були в Лондоні, позаяк їй потрібна була операція з видалення доброякісної пухлини в одній «жіночій» частині тіла, якої вона делікатно не назвала. Але вона все одно прийшла, щоб поговорити не про це... а про Гаррі.

— Усе місто пліткує про вас із ним, — повідомила вона. — Кажуть, що ти зупинилася в «Ґросвенорі», бо він через дорогу від Букінґемського палацу, й принц ходить до твого номеру підвалами.

— Це безглуздя. Ми лише добрі друзі, й він мені дуже допоміг. — Навіть якщо так, тобі все одно слід мати на увазі все, що я сказала. Це серйозно. Вибач за ці слова, але твою репутацію не назвеш незаплямованою. І рубрика світської хроніки знайде, про що написати.

— Нехай пишуть. Мені байдуже.

— Отже, ти з Гаррі?

— Якого біса?! Кого це, врешті-решт, обходить — з Гаррі я чи ні?

Я міряла кроками плюшевий килим — зелене з червоним мішалося в очах. Господи, як я стомилася.

Очі Джинджер поширшали. Вона сиділа на канапі й злякано спостерігала за моїми метаннями, поки нарешті запитала:

— Ти все одно не признаєшся, так?

— Ти не зрозуміла головного! Хоч би що я тобі сказала — це не матиме жодного значення. Якщо я відмовлюся від усього, ніхто все одно не повірить.

— Тебе можуть знищити, Берил, — сказала вона. — Ти думала про це?

Я на мить замружилася, та знову широко розплющила очі.

Відверто кажучи, якби була вільною, мене б це не дуже турбувало.

— Я лише хочу допомогти, ти ж розумієш. Я бажаю тобі лише добра.

— Віриш ти мені чи не віриш, але я також.

Ми почули легкий стукіт у двері, й до кімнати ввійшов Гаррі —

1 ... 85 86 87 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леді Африка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Леді Африка"