Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Леді Африка 📚 - Українською

Читати книгу - "Леді Африка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Леді Африка" автора Пола Маклейн. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 97
Перейти на сторінку:
з чудовою зачіскою, напахчений різким сосновим одеколоном і в брюках зі стрілками.

— Добридень, — сказав він. — Що тут відбувається? Як сьогодні Ґерваз?

— Набирається сили.

— Це чудово. Просто чудово.

Він швидко перетнув кімнату, потиснув мені руку, а потім поцілував у чоло, а обличчя Джинджер тим часом густо червоніло.

Зрештою на початку травня лікарі були готові відпустити Ґерваза до «Свіфтсдена». І хоча я знала, що без бою не обійдеться, але вважала, що вже час поговорити про Кенію.

— Він не витримає цього переїзду, — прямо сказав мені Менсфілд у прохолодній розкішній бібліотеці свого брата на Коннот-сквер.

— Звичайно, що це має бути не зараз. Може, наступного року?

— Я не збираюся повертатись. Особливо за таких обставин. Ґервазу тут буде набагато краще.

— Як ти можеш ось так узяти й вирвати з коренем усе наше життя, навіть не розглянувши інших варіантів?

— Ти можеш робити що завгодно, — промовив він без жодних емоцій. — Зараз я думаю лише про Ґерваза. Він буде під постійним наглядом медсестер і нянь, а поряд із ним завжди чергуватимуть найкращі лікарі. Він ніколи не стане міцним хлопцем. Ти ж чула, що сказав лікар.

— Чула. Я чула все, що він казав.

Я пильно глянула йому в очі.

— Ти ж розумієш, що таке лихо могло спіткати кого завгодно? Що моя їзда верхи не має до цього жодного відношення?

Його щелепа смикнулася, й він відвернув погляд.

— Хіба це зараз має якесь значення?

— Так. Я думаю, що має.

Протягом кількох тижнів мені вселяли почуття провини ті, хто вважав, що це я зашкодила Ґервазу, поки зрештою не зрозуміли, що звинувачувати в цьому когось безглуздо.

Його майбутнє пов’язували з владою та багатством. Матері Менсфілда я ніколи не подобалася.

Вона наполягала на тому, щоб сина тримали від мене подалі, а Менсфілд закрився й став дуже суворим зі мною.

Двері між нами перетворилися на стіну, й Ґерваз опинився по інший бік.

— Але він також і мій син. Чому я не маю права голосу?

Він знизав плечима, стиснув губи.

— Ти думала лише про себе. І тепер ходять чутки, що дитина від герцога.

— Але це смішно. Я завагітніла в червні. А Гаррі приїхав до Кенії лише в жовтні, коли я вже була на четвертому місяці.

— Гаррі чи Девід? Говорять відразу про двох. Скажи чесно, Берил, тобі не вистачило одного принца? Ти хотіла обох?

Я б дала йому ляпаса, якби мала сили на обурення.

— Мені гидкі ці плітки.

— Тоді запереч усе.

— Я не мушу, особливо тобі! І яке тепер має значення, що думають люди? Дідько забери їх усіх.

Ми й далі сварилися, й слуги по той бік дверей, поза сумнівом, чули вже достатньо, щоб будь-якої миті викласти всі подробиці репортерам «Татлер». Менсфілд намагався змусити мене заявити в «Таймс», що все це вигадки. Його мати нетямилася від страху перед скандалом.

— Подумай про її добре ім’я, — благав Менсфілд. — Пристойність має тут величезне значення.

— Мені набридло робити щось заради пристойності, — випалила я. — Хочу додому.

— Не виводь мене з рівноваги. Я можу зберегти власне ім’я, якщо розлучуся з тобою і назву причиною зраду з герцогом. Ти втратиш усе до останнього пенні й нічого не отримаєш від мене. А ще втратиш Ґерваза.

— Чому б тобі просто не сказати, що не віддаси його мені в будь-якому разі?

Він кинув на мене байдужий погляд. За дверима задзвеніли посудом. Я мало не плакала, та всередині утворилася страшна порожнеча; мовби все це відбувалося зі мною вже багато разів, лише слова були іншими: я була жінкою, котра наважилася думати, що може стати вільною.

— Ну ж бо, зроби це, — нарешті вимовила я. — Зроби мені так боляче, як тільки можеш.

Те, що відбувалося потім, обговорювалось і переповідалося протягом десятків років, звичайно ж, із додаванням до кожного переказу, — все нагадувало дитячу гру в зіпсований телефон, коли навіть найпростіше повідомлення перетворюється на заплутане, дивне, змінене до невпізнанності. Подейкували, що Маркгем штурмував палац із пачкою любовних листів від герцога. Дехто запевняв, що туди приходила його мати й благала аудієнції на королівських перегонах в Аскоті. На світанку вона збудила чи то повірених королеви Марії, чи самого сера Уліка Олександра — хранителя особистого гаманця її Величності. Літня жінка була обурена й налякана, нечемно поводилася й погрожувала. Ніхто не збирався згадувати ім’я королівської особи в заяві про розірвання шлюбу, але вона хотіла заплатити мені, щоб впевнитися в моєму мовчанні: десять тисяч фунтів, тридцять чи п’ятдесят у вигляді капіталу, щорічна рента від якого забезпечить мене до кінця моїх днів — за умови, що заберусь якнайдалі.

Плітки й вигадки дедалі поширювалися, й уже ніщо не дивувало мене. Я була цілковито спустошена. Ґерваза відвезли до «Свіфтсдена», і, як я завжди вірила, він швидко почав одужувати. Його тільце щодень міцнішало, він лепетів і воркотів у своїй гарній колисочці, і я помітила, що йому подобається власний голос. Можливо, він пам’ятатиме, як я стояла над ним і лоскотала пальцем підборіддя. Я дуже на це сподівалася. Він мав очі Менсфілда і, здавалося, нічого від мене. Нічого, крім того войовничого настрою, з яким боровся за життя.

Протягом багатьох років я приїздила до нього у «Свіфтсден», де завжди була під наглядом матері Менсфілда або няньок, ніби вони боялися, що я втечу з ним до Африки. Я, звичайно, думала про це, адже хотіла, щоб він побачив кольори цього краю — золото левового хутра й вкриту снігами вершину Кіліманджаро, а також краще пізнав мене. Натомість я розповідала йому про Нджоро — про Кібії, Буллера та Ві Мак-Грегора. Про ночі з леопардами, слонами й низьким безмежним небом. Коли я його залишала, то повторювала те саме:

— Колись ми поїдемо туди. І я все тобі покажу.

56

о кінця 1929 року я жила в Англії та часто відвідувала аероклуб на Пікаділлі.

Було щось заспокійливе й навіть цілюще в спогляданні аеропланів, які, виблискуючи сріблом, пронизували чисте блакитне небо над Шелбічем.

Саме там ясного жовтневого дня я зіткнулася з Денісом.

Він був у охайній шкіряній куртці та в білому авіаторському шарфі, йшов назустріч мені через терасу кафе, що поблизу одного з великих ангарів.

1 ... 86 87 88 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леді Африка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Леді Африка"