Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

учителем? Він зовсім збожеволів? Вирішив відродити орден?

— Ніякий він не божевільний, — образився Бекир. Він міг по-різному

ставитися до старого, навіть сам його називав часом божевільним, але не

дозволить це робити іншому. — Про який орден ви говорите?

Кемаль-шейх витяг із хірки бляшанку, зняв кришку, зачерпнув кінчиком

довгого брудного нігтя червоний порошок, спрямував до рота й з недовірою

подивився на хлопця. У носі Бекира засвербіло від пряного аромату юшану.

— Хіба Азіз-баба не розказував тобі про чильтани?

Бекир заперечно покрутив головою. Старий презирливо хмикнув.

— Цей орден тисячоліття тому започаткував Сакатево-мученик, щоб

охороняти Золоту Колиску. Століттями вона лежала в могилі відьми Амаги, аж

поки Двобог не прокинувся. Родину останнього охоронця Золотої Колиски

Номана Герая вбили, а реліквію викрали. Сліди її загубилися, аж доки Золоту

Колиску не розшукав Азіз-баба. Дивно, що він тобі цього не розказував. Азіз-баба любить вихвалятися.

— Не розказував. — Бекир відчув укол ревнощів. Він завжди вірив словам

Азіза-баби і вважав, що старий любить його більше за власного онука. — Азіз-баба наказав іти до моря. Назвав місце, де ми її знайдемо.

— Ну ж бо вгадаю: він відправив вас до древнього прихистку дервішів, до

текіє в Гизльові? Туди, де ховалися батьки Мамая?

Бекир не знав, хто такий Мамай, але місця Кемаль-шейх назвав правильно.

Азіз-баба присягався, що відкрив його тільки Бекиру та Ніязі.

— Старе брехло, — крякнув Кемаль-шейх, спостерігаючи, як міниться

обличчя Бекира. — Йому не можна вірити, не можна, кажу тобі. Усі його слова

— казки. Він і мене ними обплутав. Я приїхав у Кіммерик будувати канал. Задля

цього ми руйнували могильники. І, віриш, із кожного я чув голоси й бачив духів.

Товариші стали вважати мене божевільним. А от Азіз-баба сказав, що це дар, який мають лише чильтани. — Зіниці шамана розширилися, а очі перетворилися

на чорні вуглинки. — Він показав мені моє минуле й навіть трохи майбутнього. І

тим купив. Сказав, що на Кіммерик чекає катастрофа, що ми маємо

підготуватися. Маємо знайти Золоту Колиску. І я йому повірив, дурень. Весь цей

час Золота Колиска була в нього.

— Ви хочете сказати, що вона й зараз у нього?

— Я хочу сказати: коли старий говорить, юний мурид мовчить. — Кемаль-шейх ткнув у нього пальцем і знову зачерпнув дрібку юшану. — У той час

Старші Брати вже піднімали голову на півночі. У них був такий бузувір —

доктор Зорг. Він шукав обдарованих дітей, проводив експерименти, не боявся

розпитувати про міфи й легенди. Йому потрібна була зброя для Старших Братів.

Якось він дізнався про чильтани і знайшов Азіза-бабу. Тоді Старші Брати вже

розпочали війну в Кіммерику. Але Азізу-бабі вдалося і йому заморочити голову.

Він сказав, що сам шукає Золоту Колиску. Ти знав, що старий постачав Старшим

Братам дітей?

— Цього не може бути. Ви ображені на Азіза-бабу, тому так кажете.

Кемаль-шейх п’яно зітхнув, знову поліз до хірки й витягнув папірець. Це

було фото з газети. Бекир нерідко знаходив такі в Дешті і складав до свого

сховку. На світлині був зображений старезний чоловік у товстих лінзах. Поряд із

ним — дід Ніязі. Зовсім такий, як зараз. Підпис унизу говорив про те, що це був

доктор Зорг та «його рекрутер з Ак-Шеїх — Азіз-баба».

— Старші Брати могли змінювати зображення. Це нічого не доводить.

— Тоді прочитай оце. — Кемаль-шейх простягнув іще один аркуш. Він

нагадував сторінку із зошита Саші Бідного, де той позначав, хто й що йому

винен. Унизу стояв розчерк Азіза-баби. Це був звіт про дітей, яких дід Ніязі

передав Старшим Братам.

— Я сказав, що він чинить зло, і тому Азіз-баба мене вигнав. Він так і не

зміг відродити Золоту Колиску, а тому вирішив віддати її іншому. У Зорга був

учень із кіммеринців на ім’я Мамай. Йому Азіз-баба й передав Золоту Колиску.

— Отже, Золота Колиска в Старших Братів?

— Ні! — Кришталики переможно спалахнули. — Мамай використав

Золоту Колиску й цим сотворив Спалахи. Генерал Григоренко-перший у своїх

одкровеннях написав, що так у наш світ прийшов Бог Спалахів. І змінив цей світ, і нам треба лише дочекатися, поки земля очиститься від скверни… — Кемаль-шейх закотив очі в релігійному екстазі, а потім наче прокинувся. Поглянув на

Бекира й сонно заговорив: — Отже, любий хлопчику, Золотої Колиски вже не

існує. Азіз-баба вас надурив. Відправив подалі цінних незмінених, щоб потім

продати вас Старшим Братам. Але Бог Спалахів привів вас до мене. І це було

милосердя, адже вам немає куди повертатися. Ак-Шеїх знищила буря.

Остання фраза наче вдарила по голові. Він міг повірити, що Азіз-баба

брехав і таємно співпрацював зі Старшими Братами, що Белокун убив більшість

мешканців Ак-Шеїх, але думка про те, що поселення знищила буря, не

вкладалася в голові. Ак-Шеїх пережив стільки бур, що Бекир увірував: вони

йому не загрожують.

— Місця, куди вас відправив Азіз-баба, — текіє в Гизльові, — теж більше

немає, юний муриде. Море. Усе з’їло море. І Золотої Колиски вже немає. Тепер

ти розумієш, що єдиний шлях — вижити й дочекатися очищення? І це можливо

зробити тільки тут.

Кемаля-шейха дрібно затрясло.

Цятки-кришталики тривожно замиготіли. Сині губи засмикалися.

— Ти знайдеш новий сенс у Кара-Тобе. Ти і твої друзі. Знаєш, що

найсмішніше, хлопчику? — Кемаль-шейх нахилився ще нижче. Бекир подумав, що він зараз гепнеться з ліжка. Але старий вчепився в його плече й п’яно

зашепотів: — Коли Азіз-баба показав мені майбутнє, то там були й ви. Ти й

дівчинка. Ви були прекрасними, зміненими, як вогонь і життя. З богами не

сперечаються. Ти все одно вип’єш Води Життя. — Кемаль-шейх поплескав

хлопця по плечу.