Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

А нам із Толею залишалося непокоїтись і чекати. Він опустився на палубу одного з корпусів поруч зі мною і звісив з борту ноги.

— Хочеш іще трохи потренуватися? — запропонував.

— Напевно, варто.

Запала довга тиша, а тоді хлопець поцікавився:

— Ти впораєшся? Коли прийде час?

Це моторошно нагадало мені, як Мал запитав, чи зможу я поцілити в жар-птицю.

— Ти не думаєш, що план спрацює.

— Я не думаю, що це має якесь значення.

— Ти не…

— Навіть якщо ти подолаєш Дарклінґа, Зморшка залишиться.

Я ко́пнула корпус корабля каблуком.

— Зморшці я дам раду, — запевнила хлопця. — Моя сила дозволить перетинати її. Ми зможемо забути про волькр.

Думати про це мені не подобалося. Хай які жахливі ці чудовиська, колись вони були людьми. Відхилившись назад, я подивилася в Толине обличчя.

— Мої слова тебе не переконали.

— Якось ти запитала, чому я не покинув тебе помирати в кап­личці, чому дозволив Малові піти за тобою. Можливо, була якась причина, чому ви обоє вижили. Можливо, це вона.

— Того, хто все це розпочав, вважають Святим, Толю.

— І Свята покладе цьому край.

Він зіслизнув із корпуса на землю й підвів на мене очі.

— Я знаю, що ти не віриш у те, в що віримо ми з Тамарою, — сказав велетень. — Та хоч як це скінчиться, я радий, що наша віра привела нас до тебе.

Він рушив на протилежний бік поля, до Міші з Малом. Що б не зробило нас із близнюками друзями — збіг чи провидіння, — я почувалася вдячною. І, щиро кажучи, заздрила їхній вірі. Якби я вірила, що благословенна якоюсь божественною метою, це зробило б складні рішення простішими.

Я не знала, чи спрацює наш план, а якщо спрацює, невідомих лишалося все одно забагато. Якщо ми переможемо Дарклінґа, що станеться з його тіньовими солдатами? А з Ніколаї? Що, як Дарклінґова загибель призведе до його смерті? Може, нам варто спробувати взяти Чорного Єретика в полон? Якщо виживемо, Малові доведеться переховуватися. Його життя опиниться на кону, варто комусь дізнатися, хто він такий.

Я почула цокання кінських копит. Ми з Надею вилізли на капітанський місток, аби краще роздивитись, і, коли перед нами з’явилася процесія, серце у мене втекло в п’яти.

— Може, там, на іподромі, є ще хтось, — підбадьорила мене дівчина.

— Може, — погодилася я. Але сама цьому не вірила.

Я швиденько порахувала людей. Дванадцятеро солдатів. Коли вони наблизились, я побачила, що всі дуже юні та здебільшого мають прикрашені татуюваннями сонця обличчя. Серед них була Рубі зі своїми чарівними зеленими очима й білявою косою; я побачила серед вершників Владіма та ще двох бородатих чоловіків, наче знайомих з лав Священної Варти.

Я зістрибнула з містка й вирушила привітатися. Помітивши мене, вершники спішились і всі вклякли, схиливши голови.

— Фе, — озвалася Зоя. — Знову це.

Я кинула на неї попереджувальний погляд, хоча думки в мене були точнісінько такі самі. Я мало не забула, як несамовито мене жахав тягар святості. Проте, граючи свою роль, погодилася нести його.

— Підведіться, — попросила я й, коли вони послухалися, жестом покликала вперед Владіма. — Це всі?

Хлопець кивнув.

— А яку відмовку переказав Аппарат?

Владім проковтнув клубок у горлі.

— Жодної. Прочани щодня моляться за твою безпеку і руйнування Зморшки. Священник присягається, буцімто наостанок ти попросила його слідкувати за своєю паствою.

— А як щодо мого прохання про допомогу?

Рубі похитала головою.

— Єдиний, завдяки кому ми дізналися про те, що ви з Ніколаї попросили про допомогу, — відданий тобі чернець, котрий виніс повідомлення з церкви Сан-Лукіна.

— То як ви тут опинилися?

Владім усміхнувся, й на його щоках знову з’явилися неоковирні ямочки. Хлопець перезирнувся з Рубі.

— Втекли, — повідомила вона.

Я знала, що Аппаратові не слід довіряти, та якась частина мене все ж сподівалася, що він запропонує нам щось більше за молитви. Утім, я справді наказала йому попіклуватися про моїх вірян та вберегти їх від травм, а в Білому Соборі було безпечніше, ніж у Зморшці. Аппарат робитиме те, що йому вдається найкраще, — чекатиме. Коли вляжеться курява, я або переможу Дарклінґа, або прийму мученицьку смерть. Ну а люди продовжуватимуть здіймати заради мене зброю. Й Аппаратова імперія вірян ростиме.

Я поклала долоні Владімові та Рубі на плечі.

— Дякую за відданість. Сподіваюся, ви про це не пошкодуєте.

Вони схилили голови і пробурмотіли:

— Санта-Аліно.

— Рушаймо, — запропонувала я. — Ваша група достатньо велика, аби привернути увагу, та й ці татуювання не покращують ситуації.

— Куди ми прямуємо? — поцікавилася Рубі, натягаючи шарф вище, аби заховати тату.