Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

— О третій.

— О, так це ще купа вагон. Краще в кафетерії зустрінемося, га? Ян, ну, будь ласка. — Ех. Все ж помилка вийшла. Подруга ще готова бачитися з моїм чоловіком. — Встигнемо попліткувати, а потім побіжиш до своїх хлопців. Ну, давай, Яно! Мені дуже це треба.

— Що там за термінові новини? Через телефон обговорити ніяк?

— Можна й телефоном, але я страшенно хочу попити десь каву і втекти від Віталіка. Жодної хвилини спокою від нього.

Якщо в розмові спливає ім'я цього хлопця, мені завжди хочеться посміхатися.

— І чим тобі не вгодив супер крутий, супер розпіарений організатор весіль у нашому місті? — підколюю я подругу.

— Смішно? Я подивилася б на тебе, якби тобі писали о третій годині ночі повідомлення з розряду: «Юлечко-душенько, у нас біда. Все пропало. Приїхали квіти не світло-рожевого відтінку, а курно-рожеві. ЦЕ КАРАУЛ!»

Не можу втриматись від сміху. Юля стабільно раз на кілька днів дзвонить мені та скаржиться на свого невгамовного Віталіка. Хлопчина виявився дуже працьовитим і відповідальним, трясеться над кожною дрібницею та з будь-якого питання неодмінно дзвонить замовнику, тобто Юлі, щоб отримати її схвалення. І саме ця надмірна скрупульозність хлопця доводить мою подругу до сказу.

Але, якщо зробити дурість і запропонувати їй відмовитися від цього приставучого хлопця, то у відповідь можна отримати гнівну тираду на годину про те, що так не можна і взагалі я нічого не розумію в питаннях підготовки до весілля.

Таку дурість одного разу я вже зробила, тому тепер покірно вислуховую безневинні скарги подруги, даю перевести дух її нервовій системі та потім найчастіше просто переводжу розмову в інший бік.

— О третій ночі прислав. Знову. Як на мене, нехай вони хоч сіро-буро-малинові будуть, аби мене не діставали. Я навіщо гроші заплатила? Щоб мене не чіпали по нісенітницях. Я хочу кайфувати на власному весіллі, а не переживати через розсаджування гостей, форму виделок або колір головного убору двоюрідної бабусі з боку нареченого.

Під гучні обурення Юлі я встаю з ліжка. Здається, ліки нарешті подіяли й нудота більше не мучить. Принаймні, я спокійно доходжу до умивальника та встигаю почистити зуби.

— Гаразд, якщо ти така вперта і не хочеш мене рятувати, то оглушу тебе новинами прямо зараз. Ти сидиш? — Здається подруга.

— Ні, йду сходами.

— Тоді, тримайся міцніше за поручні, Яно. Я попередила.

Від таких погроз я навіть зупиняю крок на останній сходинці.

— Переходь вже до діла. Маринуєш мене наче м'ясо на шашлик.

— На весіллі буде Самсонов.

— І?

— Ну, твій колишній прийде. Він відповів на моє запрошення. Та ще додав, що прийде на весілля не один.

Мої спогади, які пов'язані з Андрієм, просякнуті виключно теплотою та ніжністю. Він лишається для мене особливим чоловіком. Свого часу він зміг віднайти вірну стежку не тільки до мого серця, а й до Тимурового, став для нас надійним другом та міцним плечем.

Мені дотепер шкода, що своєю відмовою довелося зробити йому боляче.

— Алло, Яно? Ти мене чуєш? Як ти там? При свідомості сподіваюсь…

— Так, нормально все, Юль. Ну, прийде Андрій на твоє весілля, і що з того? Буде й буде. Чи я маю зомліти від того, чи заціпеніти від страху? Ми розійшлися як цивілізовані, дорослі люди. Якщо він знайшов собі гідну супутницю, то я можу за нього тільки порадіти та побажати щастя. Що він, можливо, буде на весіллі, я й так знала. Ти певно забула, що список запрошених складала у моїй присутності.

— Тобто все гаразд? Справді? — з побоюванням ще раз перепитує Юля.

— Звісно.

Насправді я трохи лукавлю. Гадки не маю, як пройде наша зустріч з Андрієм. Ми не бачилися з моменту розставання жодного разу, тому, як усе буде насправді, передбачити складно. Але, якщо казати виключно за себе, я буду рада побачитися з ним.

— А Тітов як?

— Не думаю, що Олегу є діло до мого колишнього. Але щоб ти дарма не переживала, я обіцяю, що простежу за поведінкою чоловіка на весіллі. І за твоєю поведінкою, наречена, я теж спостерігатиму. Я знаю, як ти можеш буянити, раптом що…

— Я? — щиро дивується Юля. — Ти щось плутаєш.

— Вже забула, як облила дівчину ігристим на минулому весіллі? — З посмішкою нагадую я.

— А не треба було зваблювати поглядом мого тодішнього чоловіка, — випалює миттю Юлька. — Весь вечір зиркала в його бік.

— Взагалі-то, на вас усі гості дивилися того дня, Юлю. Так зазвичай відбувається на будь-яких весіллях.

— А ця сильніше за всіх плескала віями в його бік, — у голосі подруги чути незламну сталь.

Не можу стримати чергового нападу сміху. У цьому вся Юля. Якщо вона вбила собі щось в голову, то не відступить від цього навіть через роки.

— Я тебе обожнюю, Юль. Ти ж знаєш про це?

— То ти взагалі не хочеш кави? — тяжко зітхнувши, сумно перепитує моя мила подруга.