Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

267
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр." автора Микола Романович Литвин. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 104
Перейти на сторінку:
Ради проти договору Петлюри з Польщею, котрий ми їм вручили…»[581]

Наступного вечора – нова зустріч із представниками Галревкому. «Чаювання» завершилось аж о четвертій наступного ранку. Земляки ще раз обговорили українські й російські проблеми, зокрема, зміст радянської заяви від 28 вересня про необхідність проведення плебісциту у Східній Галичині[582], стан світової економіки тощо. Водночас М. Баран і Н. Хомик агітували їхати на Радянську Україну – «творити новий тип людини і новий тип життя». У цілому, як зазначає О. Назарук, «розмова добре в’язалася».

29 вересня відбулася зустріч представників ЗУНР із кореспондентами американських, німецьких, латвійських і російських газет, а також із делегацією Білоруської Народної Республіки. Далі кожен отримав індивідуальні доручення. 30 вересня О. Назарук продовжив дискусію із Д. Мануїльським. 1 жовтня К. Левицький намагався порозумітись із англійською місією, Е. Брайтер – із А. Йоффе. А вже 2 жовтня з’ясувалося, що переговори практично закінчились. У той день Д. Мануїльський, спішно опоряджуючи власні валізи, ще раз агітував галичан перезимувати за Збручем.

Крім того, 3 жовтня сталася непередбачена зустріч із досвідченим петлюрівським емісаром В. Кедровським. Однак закінчилась вона безрезультатно.

4 жовтня російсько-українська делегація виступила знову із заявою, в якій зазначено, що «питання про незалежність Східної Галичини є волею всього галицького населення»[583]. Але тон документа у цілому був уже примиренським. Відчувалося, що Кремль готовий піти на поступки Заходу заради власного спокою.

6 жовтня галичани востаннє зустрілись із Д. Мануїльським, який знову довго і невиразно виправдовувався: «Ми мир підписуємо, але тяжкий для Галичини, Білорусії й України… Границя буде така: полякам оддали й мою батьківщину Сарни – Пінськ, аж під Мінськ, далі йде границя поблизу Шепетівки… Ми стекли кров’ю і не можемо нічого лучшого мати… Коли буде мир, буде нам революція… З Галичини зробимо питання Ельзасу і Лотарінгії»[584].

Після такої невтішної розмови галичани зустрілись із делегацією Білої Русі – Вацлавом Ластоускі, Олександром Цвілевичем, Олександром Головінським і одразу ж спільно написали заяву «До всіх!», у якій висловили протест з приводу незаконного торгу Варшави і Москви західноукраїнськими і західнобілоруськими землями. Згідно з прелімінарним договором (він був підписаний 11 жовтня), 7 жовтня ця звинувачувальна заява лягла на столи «офіційної» дипломатії й була передана у пресу[585].

Пізно ввечері 8 жовтня делегація ЗУНР виїхала у Лібаву, звідки кораблем через три дні прибула до німецької столиці. У числі перших з нею зустрівся представник УНР Микола Василько. 14 жовтня делегати були вже у Відні, де одразу ж зустрілись із полковником В. Вишиваним, недавнім командиром полку УСС. На другий день ще одна приємна зустріч – із М. Грушевським, донедавна керівником диппредставництва ЗУНР в Австрії, якого добре знали як довоєнного голову Наукового товариства імені Шевченка у Львові. 21 жовтня О. Назарук відзвітував про поїздку до Риги Національній раді.

А вже 18 березня 1921 р. між Польщею, з одного боку, і РСФСР й УСРР – з другого, був підписаний мирний договір, згідно з яким сторони зобов’язались припинити воєнні дії, анулювали варшавську угоду між Польщею і УНР від 22 квітня 1920 р., остаточно встановили кордон, згідно з яким західноукраїнські землі відійшли до відновленої Речі Посполитої. Цим фактом узаконювалось не тільки розчленування, але й неприхований грабіж Волині та Східної Галичини[586].

17 квітня ганебний акт ратифікував Всеукраїнський виконавчий комітет УСРР. Серед тих, хто його підтримав патетичною промовою на спеціальному урядовому засіданні, був недавній старшина УГА і член Галревкому Іван Сіяк, згодом директор Українського інституту лінгвістичної освіти (Київ)[587].

Як відомо, російсько-українська делегація домагалася включення у Ризький договір спеціальної статті, яка зобов’язовувала Польщу забезпечити широкі права українському населенню краю. Але дуже скоро, уже з кінця 20-х років, Кремль практично затулив собі очі, не бачивши, на відміну від парламентів Великобританії чи США, ні кривавої пацифікації у краї, ні тотальної полонізації. Подібні методи «владарювання» (денаціоналізація окраїн, переселення народів, масові розстріли «опозиції» і т. п.) ставали нормою життя і в СРСР.

За право на самовизначення

Як бачимо, услід за міжнародними конференціями у Спа (10 липня 1920 р.), Севрі під Парижем (20 серпня 1920 р.) не виправдали надій галичан і переговори у Ризі. Загалом екзильному уряду ЗУНР працювалось непросто: чужина, матеріальна скрута, а ще нехтування галицькими бідами інших українських урядів – Петлюри і Раковського.

Коли ж стало зрозуміло, що ризькі змовники ігнорують права ЗУНР, Українська Національна Рада оприлюднила протестаційну заяву перед міжнародним трибуналом під час загальних зборів Союзу народів у Женеві. Це, очевидно, подіяло, бо на підставі ноти цього женевського зібрання від 28 листопада 1920 р. рада Союзу народів на черговій сесії у Парижі (23 лютого 1921 р.) вирішила: «Постанови мирового договору про права національних меншинств у Польщі не можуть бути прикладені до Галичини, бо вона лежить поза границями Польщі; постанови про виконування мандатів і контролі Союзу народів над мандатором завести адміністрацію тої країни; не можна прикладати до цього моменту і приписів Гаазької конвенції, бо в часі, коли заключено конвенцію, Польща не існувала як держава; Польща є тільки фактичним мілітарним окупантом Галичини, сувереном якої є держави Антанти». Відтак рада Союзу народів вирішила передати домагання галичан раді амбасадорів[588]. А там заправляли англійський лорд Роберт Сесіль, канадський міністр Догерті, італійський міністр Шанцер і президент Союзу народів бельгієць Іманс.

Через два місяці, 30 квітня, Українська Національна Рада запропонувала державам Антанти проект основ державного устрою незалежної Галицької республіки (так званої нейтральної Швейцарії сходу Європи) з трьома головними народностями – українською, польською і єврейською, які мали користуватися рівними правами у громадсько-політичному житті краю; інші народності могли творити національні меншості, а їхні права та захист гарантувала б конституція.

До речі, чималі морально-політичні послуги галичанам у Лізі Націй надав авторитетний політик і сміливий дослідник норвежець Ф. Нансен. У Женеві з ним неодноразово зустрічались Є. Петрушевич, К. Левицький, Є. Брайтнер та інші галицькі політики і дипломати[589].

Здійснювався тиск і на зарубіжні парламенти і уряди, зокрема, італійський, а також британський, який здавна цікавився прикарпатською сировиною. Англійці навіть готові були надати чималу грошову допомогу уряду Є. Петрушевича (5 млн доларів) в обмін на право мати доступ до галицької нафти, інших корисних копалин та залізниць[590]. 6 липня 1921 р. лорд Роберт Сесіль вніс до англійської палати громад у Лондоні інтерпеляцію про державно-правове становище Східної Галичини. У відповідь прем’єр Ллойд-Джордж співчутливо підтвердив: країни Заходу не все зробили для гарантування волі і

1 ... 85 86 87 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."