Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Римлянин щось говорив своєю мовою. Двічі він ніби сказав слово «сімба».

— Сімба тут?

— Ні,— відповів він. — Там, — і махнув рукою в пітьму, а я так нічого й не зрозумів. Але залюбки слухав його.

— Я вбив багато сімба, — сказав я. — Я — нищитель сімба. Це віриш — спитай у М'Коли. — Я відчував, як і завжди ввечері, бажання похвалитися, але з нами не було Старого й Мами, д хвалитися, коли тебе не розуміють, не так приємно, а все ж це краще, ніж мовчати, надто після двох пляшок пива.

— Дивовижно, — сказав я Римлянинові.

А він розповідав щось своє. На дні пляшки залишилося ще Трохи пива.

— Діду, — погукав я. — Мзі!

— Що, бвана?

— Випий пива. Ти вже старий, тож воно тобі не зашкодить. Я баічив Дідові очі, коли спорожнював пляшку, й зрозумів,

що і йому кортить пива. Він узяв пляшку, допив пиво й схилився над прутами з м'ясом, ніжно пригортаючи до себе пляшку.

— Ще пива? — спитав М'Кола.

— Так, — відповів я. — І патрони.

А Римлянин розводився далі. Мабуть, він був ще більший ‘балакун, ніж Карлос, якого я зустрічав на Кубі.

— Усе це страшенно цікаво, — сказав я йому. — Ти, я бачу, молодець, як і я. Ми обидва молодці. А зараз послухай…

М'Кола приніс пиво і мою мисливську куртку, де в кишені, Лежали патрони. Я випив ковток, помітив, що Дід не зводить '» мене очей, і виклав перед ним шість патронів.

— Хочу похвалитися, — заявив я. — Доведеться вам трохи потерпіти. Дивіться!

Я по черзі доторкнувся до кожного патрона, приказуючи:

— Сімба, сімба, фаро, ньяті, тендалла, тендалла. То як? Хоч Нірте, хоч ні. Дивися, М'Коло! — І я знов перебрав усі шість Патронів:

— Лев, лев, носоріг, буйвіл, куду, куду.

— Ай! — схвильовано вигукнув Римлянин.

— Н'діо, — урочисто підтвердив М'Кола. — Так, це правда.

— Ай! — знову вигукнув Римлянин і вхопив мене за великого Оальця.

— Свята правда, — сказав я. — Хоч важко повірити, адже так?

— Н’діо, — повторив М’Кола і собі взявся перераховувати Патрони: — Сімба, сімба, фаро, ньяті, тендалла, тендалла!

— Можеш розповісти це всім, — мовив я по-англійському. — А, з мене на сьогодні досить.

Римлянин знову заговорив до мене, а я уважно слухав його, жуючи новий шматок смаженої печінки. М'Кола заходився коло голови куду: оббілував одну й показав Камау, що робити з другою. То була морочлива робота: вони вдвох при світлі багаття обережно очистили очі, ніс і вуха, потім, не пошкодивши шкури, вміло й ретельно відділили все м'ясо. Не пам'ятаю, коли я ліг спати і чи ми взагалі лягали спати тієї ночі.

Пригадую, я дістав словника й попросив М'Колу спитати у хлопчика, чи є в того сестра; М'Кола поважно й твердо відповів за нього:

— Ні, ні.

— Та я нічого такого не маю на думці. Просто цікаво.

Але М'Кола був невблаганний.

— Ні,— сказав він і похитав головою. — Хапана! — Так само твердо він говорив «ні», коли ми в заростях вистежували лева.

На цьому й урвалася наша світська розмова, і я став розшукувати нирки; брат Римлянина відрізав мені трохи від своєї частки, я настромив шматок нирки на прут між двома шматками печінки й почав підсмажувати.

— Гарний буде сніданок, — сказав я вголос. — Куди смачніший від фаршу.

Потім ми довго розмовляли про чорних антилоп. Римлянин не називав їх «тарагалла», він узагалі не знав такого слова. Спершу вийшла плутанина: я гадав, що він говорить про буйволів, бо все повторював «ньяті», але, як виявилося, він казав тільки, що вони чорні, як буйволи. Він почав малювати їх на попелі від вогнища, і ми зрозуміли, що йдеться саме про чорну антилопу. Роги в неї зігнуті, як східна шабля, й кінцями дістають до загривка.

— Самці? — спитав я.

— Самці й самиці.

З допомогою Діда й Герріка я з'ясував, що поблизу ходять два стада.

— То завтра?

— Так, — відповів Римлянин. — Завтра.

— М'Коло, — сказав я, — Сьогодні — куду. Завтра чорні антилопи, буйволи, сімба.

— Хапана буйволи! — заперечливо похитав він головою. — Хапана сімба!

— Я і вандеробо-масай — полювати буйволи.

— Так, так, — радісно погодився вандеробо-масай.

— Тут, поблизу, є великі слони, — озвався Геррік.

— Завтра — слони, — сказав я, дражнячи М'Колу.

— Хапана слони! — Він зрозумів, що я його дражню, але й чути не хотів про це.

— Так, слони, — сказав я. — Буйволи, сімба, леопарди.

Вандеробо-масай схвильовано кивав.

— І носороги, — докинув він.

— Хапана! — відказав М’Кола уже зі страдницьким виразом.

— На тих пагорбах багато буйволів, — переклав Дід слова Римлянина, що схвильовано підхопився на ноги й показував кудись за хижки.

— Хапана! Хапана! Хапана! — рішуче заперечував М'Кола. — Ще пива? — спитав він, відкладаючи ножа.

— Ну гаразд, гаразд, я жартував.

М'Кола присів біля мене й заговорив, намагаючись пояснити щось. Назвав ім’я Старого — мабуть, казав, що Старому це б не сподобалось, що він не дозволив би.

— То я тільки пожартував, — сказав я по-англійському й додав мовою суахілі: — Завтра на антилоп?

— Так, — радісно погодився він. — На антилоп.

А потім ми з Римлянином довго розмовляли: я говорив по-іспанськи, а він не знаю вже по-якому, і отак ми з ним, здається, виробили план дій на завтрашній день.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Не пам'ятаю, чи лягав я спати тієї ночі, пригадую тільки, що сидів проти багаття в сірих досвітніх сутінках із кухлем гарячого чаю в руці, а мій сніданок на рожні мав не дуже привабливий вигляд, бо весь був у попелі. Поряд стояв Римлянин і виголошував промову; він підкріплював її жестами, зверненими туди, де вже займалося на світ, і я, пам'я-їаю, ще подумав: невже цей балакун пропатякав цілісіньку ніч?

Шкури з голів куду лежали на землі, щедро посипані сіллю, а черепи з рогами були прихилені до дерев'яної стіни хижки. М'Кола почав згортати шкури. Камау приніс мені консерви, і я звелів йому відкрити бляшанку з компотом. Було ще холодно після ночі, і я швиденько поїв консервованих фруктів із солодким прохолодним соком. Випив іще кухоль чаю, зайшов до намету, одягся й перевзувся. Усі були готові вирушати. Римлянин сказав, що ми повернемося надвечір.

За провідника мав бути брат Римлянина. Як я зрозумів, сам Римлянин вирішив вистежити стадо чорних антилоп, а нам випало вистежити друге. Ми вирушили; попереду ступав брат Римлянина в тозі й зі списом у руці, за ним — я зі спрінгфілдом на ремені й цейсівським біноклем у кишені. А за нами М'Кола біноклем Старого через одне плече, флягою через друге, Мисливським ножем, точильним каменем, запасною коробкою

патронів і плитками шоколаду в