Читати книгу - "Грот афаліни"

Радж підчепив нитку крисом…

Спливаючи слідом за дельфінами, які кинулись до поверхні, штовхаючи собою і малого, він зовсім забув про порізану сітку, про те, що пускав у хід ніж. Радість переповнювала груди, і якби це було не під водою, то заспівав би або засвистів.

Ось уже дельфіни на поверхні, Раджу видно, як двоє, а потім навіть троє, світячи білими животами, з боків і ззаду, ніби в почесному ескорті, супроводжують малого, не відстаючи ні на метр. Коли Радж досягнув поверхні, одразу глянув за сітку — де дельфінка? І раптом вода завирувала, величезне й гнучке тіло здійнялося дугою вгору і з шумом-плескотом упало знов у воду, але вже всередині загородки (Радж ледве встиг відхилитись, його облило водою, як з бочки). І зразу дельфінка рвонулась до тих, що водили, супроводжували її дитя, замінила одного з лівого боку.

«Оце так, — здивувався Радж. — Дитя дорожче за волю». Але й іншому здивувався: чому не можуть зробити такий самий маневр оточені дельфіни, тільки навпаки — стрибнути із загородки на волю? Невже для цього в них не вистачає глузду? Навіть дурна риба, коли тягнуть невід на берег, старається вискочити.

— … за борт!!! — почув Радж уривок Судзірової команди.

Оглянувся: з середнього, головного катера скочили з обох бортів у воду двоє ловців. З двох крайніх шубовснули по одному. По одному перекинулися і з глісерів, усі були в оранжових надутих жилетах. Ловці стали загонщиками: кричали, били руками по воді, бовтали ногами в тих місцях під бортами, де сітки задиралися вгору, — відстрашували дельфінів.

Радж спробував наблизитися до тих дельфінів, що не відходили від малюка. Хотілося краще оглянути його, може, вдалося б першого відлучити й виловити, щоб скоріше надати медичну допомогу. Але дорослі не підпускали близько, швидко віддалялися, заходячи на черговий круг уздовж загородки.

А невдовзі в загородженому просторі все завирувало у поквапності й метушні. На середньому катері, виявляється, була ще і шлюп-балка, її «рука» виступила над правим бортом, але ближче до носа. На стропах замахався під вітром обвислий шматок парусини. Виступили стріли таль-блоків з лівого і правого катерів. Дивно, Радж не помітив, був такий таль-блок на його катері чи не було. Може, його так повернули стрілою, що зовсім не впадав у очі. А може, це були якісь тимчасові примітивні пристрої, зручні, щоб можна було їх швидко зібрати й розібрати. З цих таль-блоків теж спускали стропи з гамаками-сітками, один уже ліг на воду.

Радж кидався на допомогу то одній групі ловців, то другій, допомагав підганяти дельфінів до цих полотнищ чи підсовувати полотнища під дельфінів. Плескіт, вигуки, лайка… Радж то виймав загубник з рота, щоб не заважав, то знову хапав його, коли треба було пірнути під дельфіна, трохи підняти його балонами над водою. Іноді пірнав без загубника, а коли випливав — брав у рот. Він уже кашляв — нахапався води, але вовтузитися з дельфінами не переставав. — Он уже завищали два таль-блоки під вагою дельфінів… Довгі тіла здіймалися над водою повільно, дельфіни поволі ворушили хвостами.

Судзір раптом визвірився з «матки» на Раджа:

— Займайся своєю справою! Он… дивись!!! І он!!! — ніби клюнув рукою в один бік, у другий.

Біля глісерів гарячково скакали, смикалися поплавки, мабуть, заплуталися дельфіни, а ловці, що копошилися у воді, не звертали уваги — не до того було. А може, не розуміли танцю поплавків?

Радж поплив до тієї сітки, що між правим катером і глісером. Почув знову гидку лайку Судзіра й оглянувся: Судзір і сам уже летів з борту головою вниз. Попливе, мабуть, до лівої сітки. Дурень, не багато зробиш під водою без маски, без акваланга, без ножа.

Де багато рульових, корабель потрапляє на мілину. А де жодного немає — сідає ще швидше. Усі борються з дельфінами, навіть трохи зарано почали це робити, а треба було звужувати обхват, вартувати щілини-пролази до останньої миті. Коли вивільнив дельфіна і виплив на поверхню, на таль-блоках і шлюп-балці висіло ще по дельфіну, а ловці кричали один одному: «Не туди!.. Скоріше!.. Не пуска-а-ай!!! Тікають!» Викрикував щось і Крафт, перегнувшись з борту. А дельфіни стрімко, мов стріли-торпеди, розштовхуючи людей, летіли повз борт «матки» на волю.

А де ж Судзір? З ловцями його не було, на катер він не міг так швидко вилізти… Глянув на сітку між лівим катером і глісером — поплавки її безладно, не в ритмі хвиль стрибали на воді. Радж одразу пірнув і навскоси поплив до середини сітки. Побачив два тіла, людини й дельфіна, вони вовтузилися кожний окремо, хоч і близько одне від одного. Спочатку до людини…

У Судзіра були витріщені від напруги і страху очі, перекривлене гримасою обличчя. Зачепився пряжкою ременя за сітку, порізав навіть пальці, рвучи її, — звивалися струмочки крові. А зараз спробував розстебнути ремінь, скинути штани, але й це не виходило. Радж вирвав загубник з рота, підніс до його губів. Судзір зметикував: випустив повітря з легенів, ухопив загубник. Затиснув собі ніс і зробив кілька глибоких судорожних вдихів і видихів. Але розум його ще не працював як слід, бо коли Радж показав йому пальцем — «Віддай назад! Потерпи, я допоможу…», той і не думав віддавати загубник. Радж сам уже задихався, але ще кілька секунд витерпів би, якби треба було тільки випливти наверх і все. Але випливти не можна було, вони були вже взаємозв'язані, залежали один від одного. Радж зігнув ногу, вихопив з піхов крис… Судзір перелякано випустив загубник, і Радж швиденько сам двічі вдихнув і видихнув. Полоснув ножем по сітці, обрізуючи міцні нитки, вивільняючи Судзіра. «Наверх!» — штовхнув його під зад. Судзір судорожно запрацював руками й ногами — ривками, безладно, — почав випливати.

Ще раз пустив крис у хід, визволив дельфіна. Застряв він у тій дірці, що зосталася від дельфіненяти, застряв глибоко — сітка в'їлася в тіло між грудними й спинними плавцями. Не схотів тягнути його назад у загородку, ляснув по спині — пливи на волю, герою!

Виплив наверх, підтримав Судзіра: той кашляв і ледве тримався на воді.

— Допоможи… до катера… Погано мені… — прохрипів Судзір.

Радж допоміг йому