Читати книгу - "Том 10"

Кулипу, і інших. Бувайте здорові, милая бабушка! Ліда і Рада кланяються вам.

Цілую Вас Ваша внучка Леся

P. S. Людм[ила] Мих[айлівна] просила, щоб Ви прислали 4дарственную з а п и с ь її матері на її хутір.

141. ДО 0. П. КОСАЧ (сестри)

10

22 вересня 1894 р, Софія ^LX ^

Люба Олесю!

Вчора отримала ваші листи і переслала твого листа в Париж, бо наших ще нема досі, може, через тиждень приїдуть (а хто зна, може, й пізніше), вони ще пе писали, коли іменно. Я думаю, що ви вже досі в Кисні, але ж сього листа пошлю в Колодяжие, бо писать кому-иебудь в Київ з передачею не хочеться. Ти просиш приїхати до вашого виїзду, але я не можу сього зробити, бо обіцяла нашим пождати їх тут і тепер можу їх засмутити, а може, й образити, коли не стримаю слова. Та й самій мені було б жаль, що я їх так мало бачила. Я думаю, що виїду звідси коло 20-го октября і запевне буду дома під час набору, бо я б не хотіла, щоб бідний Дроздик зоставався дома сам. Добре се, що ви всі троє рушаєте вчитись. Мені так лежить на серці ваша наука. Тільки коли б ти, моє маленьке, не гіереутомилось, стараючись поглинути за два роки усі греки і латини та що й закон божий. Погана медицина, коли приходиться самій лічитись, як-от, напр[иклад], мені.

Ти хоч гуляй та їж більше, ніж торік. Я, здається, трохи глупий режим їди тримала під час першої половини нашої зими в Києві. Ну, та вже мама, певне, кращий триматиме.

Ие знаю я, чи буду зимою з вами в Києві. Приїду, може, тільки побачитись з вами. Не хотіла б я, щоб мама скучала без вас у Колодяжному (мені скучати легше — я привикла) та розстроювала гірше свої, вя^е й так розстроєні, нерви. Тільки знов і без Дори їй буде недобре — біда се, коли треба переполовинювать дітей. Але що ж, нам всім не можна завжди бути вкупі. Невже прийде до того, що ми з тобою не будемо бачитись сливе по цілих роках, як тепер з Мишею?

Який се жаль! Тільки що ти дійшла таких літ, що можеш товаришем бути, а тут уже приходиться думать про розлуку. Але знаєш: gdybym тіаїа dwanascie siostr, wszystkich Ьут wykierowala па profesorow якби то від мене залежало.

Напиши мені з Києва, де ви оселитесь і яка ваша хата. Я тепер навчилась, як можна убрати гарно навіть зовсім негарну хату. Привезу вам кілька таких речей, що напевне вам сподобаються, бо воно і цікаво і гарно. Куклу Амалії постараюсь купить, якщо буде така в тих сторонах, де я приїздитиму. Ельза куплена у Відні, а я ж там не буду. Та, може, спинюсь в Пешті, там, кажуть, гарні магазини єсть. Побачу.

Що ти маєш мені такого цікавого розказать? ,Чи не можна б про те написать, а то довго ждати? Мама писала мені, через що Слав[инський] не поїхав за границю. Курйозна якась історія. Напиши, як здоров’я Галі. Чом не пишеш про Марисю, як вона тепер? Кланяйся від мене в Києві їїїурі і Анні Ів[анівні] та всім, хто мене згадує не злими путями, а хто ніяк не згадує, тому «не амінь».

Завтра тут будуть вибори і сподівана велика «геруль-тия» (гвалт, бійка), напишу, що цікавого буде. Ліда, певне, побіжить дивитись, вона дуже цікава, хоч і не дуже смілива.

А Рада збирається нікуди не виходити весь день.

Бувай здорова! Ще хочу мамі листа написати, то не пишу далі, а тут кінчаю. Цілую тебе, Оксану і Микося.

Твоя Леся

142. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА 22 вересня 1894 р. Софія

Любий дядьку!

Сподіваюсь, що Ви не гніваєтесь на мене, що я не написала Вам осібного поздоровлення на день Ваших роковин. Все одно ніяким стилем не скажеш того, як я

1 Якби мала дванадцять сестер, усіх би виховала на професорів (полъсък.),— Ред.

Вас. люблю і палко бажаю Вам всього доброго, то вже краще й не квапитись писати тії lettres de style l.

Оце пересилаю Вам лист Олесі (вчора прийшов) і щось неначе лист від Дори, ся дитина стала тепер настоя-щою літераткою, мені ціле посланіє продиктувала. Що-то теє маленьке буде робити цілу зиму само! Скучатиме, бідне. Пишуть мені наші, щоб я приїздила глядіти Дору на час призиву військового, коли папи не буде дома (мама буде з старшими в Києві), отже, треба буде до поября бути дома, так що між 20 і 25 октября треба буде рушати, бо по дорозі ще трохи спинюся в Галичині. Все ж тижнів три ще побудемо з Вами. А на той рік я вже Вам «вишлю меншу сестру на заставу». Воно славне дівча, ся Олеся, і, сподіваюсь, будуть з нього люди кращі, ніж з пас, старших, дуже вже воно завзяте, а сього, власне, тепер і треба. їм було б добре удвох з Радою жити.

Ну, коли ж Ви вже приїдете? Вам, певне, ще не обридло се питання в моїх листах, бо Ви ніяк ие відповідаєте на нього. А я й листа довгого не хочу писати, досадно писати, коли можна говорити. Врешті, у нас нічого нового, як тільки новоріт Велики і одхід Мілки, що заслабла горлом. Завтра, певне, буде щось нового, бо то ж вибори

і всі кажуть: «Буде драка!» Побачимо.

До побачення! З Парижа Ви мусите собі краще здоров’я привезти, і собі, і дядині. Цілую Вас всіх трьох.

Леся

P. S. Посилаю обіцяну жидівську притчу, поганенько написана, але ж вона і не була гарна.

143. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА 29 вересня 1894 р. Софія 29.ІХ

Дорогий дядьку!

Простіть, що я не зараз зібралась відповісти на Ваш лист. Я хотіла перше подумати над ним добре, він завдав роботи моїй голові, дарма, що такий коротенький. Найбільше правди є в тих Ваших словах, де Ви говорите про авторство, що хапає кленовий листочок, не питаючи, звідки він і до чого. Правда і те, що мій переклад поганий. Євангеліє я стараюсь краще і точніше перекладати, хоч се і дуже трудно, бо, на мою думку, Берн досить тяжко пише, а окрім того, я не звикла перекладать небелетри-стики. За тісність і бідність мови я приймаю вину цілком на