Читати книгу - "Том 10"

себе (так що кажіть краще не «ви», а «ти»), се у мене мова вийшла така через реакцію против новітньої галицько-української] мови наукової, так пересипаної неологізмами і чужими словами та зворотами, мені се так чогось збридло, що я навіть впала в другу крайність, і Ви можете мене за се лаяти, але других вилайте вже краще ие за бідність мови, а за її багатство (часто легко здобуте). «Знатних іностранців» я запевне перекладати буду, я і раніш їх не цуралась,— тільки не можу обіцяти, що на сьому скінчу всі мої заходи, бо моя така натура, що я мушу від часу до часу щось писати і не можу навіть добре собі самій об’яснить, навіщо я часом пишу, одно тільки можу сказати, і прошу Вас вірити сьому, що я роблю се не для «помпадурства у Львові». Я довго думала над сею Вашою фразою і примірювала її до себе, але, здається мені, вона до мене не прийшлась. Кажу Вам по щирості, що все моє досьогочасне писання я вважала за роботу, в той час як писала його, і тільки через те давала його на люди; може бути, що ся робота пропала марне, звісно, се мені жаль і ніяке «помпадурство» мене не потішить, коли се так,— ну, що ж, приймемось з другого кінця, може, таки що-небудь вийде, в 23 роки ще можна починати спочатку. Погано було те, що досі ніхто зо мною не говорив так, як Ви, критика моїх знайомих і рідних оберталась більше на мову, стиль і т. п., а нідто не хотів чи не міг взяти діла в корінь. Я Вам, здається, казала колись, що дивуюсь, як у мене не розвилась манія грандіоза,— де ж, з 10 літ попасти в поети! Я справді думаю так, ало разом з тим думаю, що вона таки не розвилась.

Досить сього філософствування. Не сердьтесь за «Еѵап-giles», я його кінчу, і до «Народу» воно тричі буде готове. Я не знала, що його треба в «Ж[иття] і сл[ово]», а думала, що воно піде в «Нар[од]», коли скінчиться Біблія, і через те не спішила. Верна я покинула, «Histoire sainte» давно. «Раденького» через те не посилала, що думаю --краще його вкупі поправляти, я ним недовольна, якось

виходить fade певне, не вмію я таких речей писати, а до того мені сей genre 66 чогось хірургію нагадує. Врешті, побачимо, може, се ще не так погано, як мені здається. Ну, до побачення! Цілую Вас і Zogo, бажаю йому «в науках преіспъянія».

Ваша Леся

144. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

29 вересня 1894 р. Софія 29/ІХ, Софія

Люба дядино!

Тільки що отримала Вашого листа і зараз відповідаю. Далебі, здається мені, нічого Вам журитись так Лідиним переходом на іншу домівку,— так і для Вас і для неї ви-годніше буде. Адже Ліді сидіти цілу зиму в двох кімнатах, певне, не дуже вигодно було. А потім, два різні господарства вкупі, се завжди веде за собою дрібні неприємності; знаєте, не дарма наші лдоди кажуть, що погано, коли «дві господині біля однієї печі». Ви не нарікайте на мене і Раду, чом ми Вам не написали раніше про сю справу, ми не писали через те, що се дуже недавно рішено, досить багато часу зайняли переговори з п. Бел-чевою та з хазяїном. Потім же я думала, що Рада Вам писала про се. Я ніяк не думала, що Вам ся звістка буде так прикра. Простіть, мені здається, що у Вас (і у Ради теж трошки) єсть наклін бачити речі в темнішому світлі, ніж вони єсть. Не журіться приїздом и Софію і роботою по приїзді — ми з Радою постараємось зробити половину сеї роботи ще до приїзду, та й потім будем помагати скрізь, де зуміємо. Я ж тепер вже не така розварена, як була при Вас.

Владая, купання і виноград вернули мені силу, витрачену за сей рік, і я можу Вам на ділі показати, що не боюся роботи. Звісно, клопоту. Вам трохи буде, але що ж, без сього не можна. Добре, що Ліда так недалеко вибирається, через се легше буде перенести речі і можна буде робити се помалу, без великої заметні. Головне, діло в тім, щоб Ви себе не розстроювали даремне і не думали

про ті прикрості, яких, може, ще зовсім і не буде. Хто його знає, чи у мене так багато оптимізму од природи, чи тут яка інша причина, але справді я в сьому факті Лі-диного переходу бачу тільки переміну до кращого, бо ні Ви, ні Ліда не в стані дбати про дві сім’ї, а розділятись на два хазяйства при одній кухні і спільних служницях неможливо. Дуже б я хотіла, щоб мій оптимізм передався Вам. Не варт так журитись про сі властиве дрібні речі. Для дядька неспокою жадного не буде, бо всяке прибирання в хаті і стирання порохів (се ж найлютіша річ!) буде скінчено раніш його приїзду. А щодо його лікарств, і молока, і іншого всього, то се ж і ми з Радого можемо наглянути, коли Вам не буде часу. Врешті, при помочі Великої у нас господарство тепер іде ліпше.

Раджу Вам тим часом не думати про сі речі, а коли Ви хочете поспішити приїздом в Софію, то зробіть се краще ради мене, а не ради Вахлих господарських клопотів. Не дивіться так сумно на повертання до нас, а то я ще знайду причину до образи, та й втечу в Росію, не діждавшись Вас, от і буде штукд!

Цілую Вас міцно і прошу не журитись, коли Вам що-небудь значать слова Вашої Лесі.

145. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

7 оісовтпя 1894 р, Софія 25 сент[ября]

Дорога мамочко!

Не послала я досі листа Радиного, бо не знала, де ви і куди вам писати. Папа радить писати па його ймення, але ж у нього маса проектів подорожів — і в Київ, і на призив, так що, я думаю, лист тільки може завалятись в. Колодяжному, і Раді буде прикро.

Що се нового папа хоче робить з Дорого? Чого її везуть в Київ? Чи вона там всю зиму останеться? Напишіть ясніше. Коли треба, я до початку нризиву приїду глядіти Дору. Нащо її тягти в Київ?

Наші ще не приїхали, будуть па сім тижні. Ціл^о тебе