Читати книгу - "Крижана принцеса"

— Так, я знала, що він іще в дитинстві був закоханий у мене, але не знала, як сильно він закохався…

— О Боже, напевно, ти була сліпою! Він кохав тебе до нестями. Господи, так романтично! Він ходив за тобою всі ці роки, а потім ти нарешті подивилася йому у вічі й розгледіла велике кохання.

Анна театрально схопилася за серце, і Еріка не змогла втриматися від сміху. Це та сестра, яку вона знає й любить.

— Насправді все не зовсім так. Він був одружений деякий час, але дружина кинула його рік тому, тож тепер він розлучений і живе в Танумсгеде.

— Де він працює? Тільки не кажи, що він ремісник. Тоді я заздритиму тобі. Я завжди ду-уже мріяла про секс зі справжнім ремісником.

Еріка по-дитячому показала язик, і Анна відповіла їй тим самим.

— Ні, він поліцейський. Так і знай.

— Поліцейський, значить… Чоловік із кийком, інакше кажучи. Так, непогано, маю сказати…

Еріка вже майже забула, якою насмішницею може бути її сестра, і лише похитала головою, розливаючи каву у дві філіжанки. Анна, як удома, підійшла до холодильника, дістала молоко й налила собі та Еріці. Раптом лукава усмішка зникла з її обличчя, і Еріка зрозуміла, що зараз Анна розкаже, чому так несподівано приїхала до Ф’єлльбакки.

— Ну, а моя романтична казка добігла кінця. Остаточно. Насправді все тривало вже багато років, і я знала про це, але лише зараз по-справжньому усвідомила.

Вона замовкла й засмучено подивилася на філіжанку кави.

— Я знаю, що Лукас ніколи тобі не подобався, але я справді кохала його. Якимось дивним чином мені вдавалося виправдати те, що він б’є мене. Він завжди просив вибачення й запевняв, що кохає мене. Принаймні раніше все було так. Якось мені вдавалося навіть переконати себе в тому, що я у всьому винна. Якби я тільки могла стати кращою дружиною, кращою коханкою й кращою матір’ю, то тоді йому не доводилося б мене бити…

Анна відповідала на мовчазні запитання Еріки.

— Так, я знаю, як дурно це звучить, але я завжди вміло себе обдурювала. Він був чудовим батьком для Емми й Адріана, і в моїх очах це мало важливе значення. Я не хотіла позбавляти їх батька.

— Але щось сталося?

Еріка допомогла Анні з найважчим. Вона бачила, як складно їй було говорити про те, що трапилося. Її гордість було розчавлено, а Анна завжди була неймовірно гордою людиною, яка болісно визнавала свої помилки.

— Так, сталося. Учора ввечері він накинувся на мене. Як завжди… Останнім часом таке не було рідкістю. Але вчора…

Анна кілька разів зупинялася, аби не залитися плачем.

— Учора він накинувся на Емму. Вона зайшла до кімнати, і він, повний гніву, налетів на неї. Я не встигла його зупинити.

Анна знову стримала сльози.

— Ми поїхали до лікарні, і вони сказали, що в неї тріщина.

— Заява на Лукаса вже в поліції, я сподіваюся?

Еріка відчувала, що її охоплює все сильніший і сильніший гнів.

— Ні… — майже нечутно промовила Анна, і по її блідих щоках почали текти сльози. — Ні, ми сказали, що вона впала з драбини.

— Але, Господи, хіба вони повірили в це?

Анна всміхнулася.

— Ти знаєш, який Лукас підлабузник. Він так зачарував і лікаря, і медичних сестер, що їм стало його шкода так сильно, як і Емму.

— Анно, ти маєш написати заяву на нього. Ти ж не можеш дозволити йому залишитися непокараним.

Вона подивилася на свою заплакану сестру. У ній контрастували співчуття та злість. Анна зніяковіла від її погляду.

— Таке ніколи більше не трапиться, я простежу за цим. Я вдавала, що слухаю його вибачення, а потім закинула речі в автомобіль і поїхала, щойно він пішов на роботу. Ніколи не повернуся до нього, я не дозволю йому образити дітей. Якщо я напишу на нього заяву, то тоді вони точно зв’яжуться із соціальними службами, і батьківські права заберуть у нас обох.

— Але ж Лукас так просто не залишить дітей, Анно. Як ти збираєшся домогтися правди без заяви до поліції та розслідування?

— Не знаю, Еріко, не знаю. Я не маю зараз сил думати про це, але змушена була піти від нього. Інше вирішимо пізніше. Ти не виженеш мене, правда?

Еріка поставила філіжанку на стіл і обійняла сестру. Вона втішливо погладжувала її по голові. Еріка відчувала, як від сліз Анни її светр став вологим. Ненависть до Лукаса зростала. Вона хотіла врізати цьому ідіоту в пику.

Бірґіт виглядала у вікно, заховавшись за шторами. Карл-Ерік бачив лише її напружену спину. Вона не знаходила собі місця з того моменту, як їм зателефонували з поліції. Та сам він уперше за тривалий час відчув полегшення. Карл-Ерік був готовий відповісти поліцейському на всі запитання, якщо той, звичайно, їх правильно поставить.

Таємниці роз’їдали його вже багато років. Звісно, Бірґіт було легше. Вона по-іншому сприймала ситуацію й удавала, наче нічого не трапилося. Вона відмовлялася говорити на цю вразливу тему і, мов метелик, радісно кружляла життям. Однак чимало всього трапилося. Ледь не щодня Карл-Ерік згадував про це, і щоразу тягар на його плечах важчав. Він знав, що зовні може здатися, наче Бірґіт сильніша від нього. На всіх зустрічах вона сяяла, немов зірка, а він засмучено й понуро стояв поруч. Вона одягала свої найкращі сукні й робила дорогий макіяж. Це була її броня.

Коли вони поверталися додому після чергової галасливої вечірки, Бірґіт скидала із себе все спорядження й знову перетворювалася на ніщо. Єдине, що від неї залишалося, — це тремтлива невпевнена дитина, яка шукала його підтримки. Упродовж усього подружнього життя він мав різні почуття до своєї дружини. Її врода й тендітність пробуджували в ньому ніжність і бажання її захищати — у такі моменти Карл-Ерік почувався справжнім чоловіком. Однак її небажання віч-на-віч стикатися з випробуваннями життя інколи доводило його до сказу. Найдужче його лютило те, що він знав: Бірґіт насправді була не дурною, а лишень вихованою за принципом, що жінка за всяку ціну має приховувати свій розум, а натомість постійно докладати зусиль, аби здаватися гарною та безпомічною. Жінка мусить владувати. Щойно вони одружилися, Карл-Ерік не вбачав у цьому нічого дивного. Однак тоді були інші часи. Та