Читати книгу - "Історія однієї істерії"

жінок. Особливо перед загрозою повторного прочитання його, хомутовського, роману. Але жінки ніколи не робили цього, забуваючи свої речі!!! І тут, на додачу, забутий мною, Катериною Кроль, телефон, почав дзвонити. Коректний Хомутов почекав моєї появи. Не дочекався, відкрив сумочку та взяв слухавку. Дзвонив Георгій і хотів терміново з’ясувати, де я. Вкрай здивований невиразним розповідями Хомутова про мою втечу, Жорик вирішив не надто хвилюватися через мою чергову примху. Але тут втрутилася Настуся. Завдяки щасливому випадку саме тоді вона вирішила поділитися зі мною своїми думками з приводу й без приводу. Сестриця зачула, що я особисто ходила до Хомутова, а потім загубилася, і здійняла переполох. Удвох із Тигрою виклали вони Георгію всю відому їм інформацію, чим зовсім заплутали нашого детектива.

— Усе, що я зрозумів з розповіді, — це те, що ти послала їх стежити за ні в чому не винним автором сценарію, — сміявся Жорик. — Позбулася своїх помічників і вирішила вчинити бешкет. Сама кинутися в пащеку до кривавого злочинця. Чомусь Настуся будинок Хомутова інакше, як «будинком жахів» не називала. Ну, не сподобалося їй там…

Загалом, Георгій теж трохи розхвилювався і вирішив під’їхати до цього «будинку жахів». Здивований господар квартири зустрів його на порозі. Я так і не з’являлася. «Форд» стояв недалеко від під’їзду. Сумочка висіла на спинці хомутовського стільця. Недбало покинутий записник лежав на кутику столу. А мене не було. Просто наче випарувалася. Жорик почав хвилюватися. Оглянув територію. Зазирнув до мого записника. Очі його розширилися, він ретельно почухав потилицю й ще раз зазирнув до записника.

— Катерино, наступного разу за таке ведення записів я тебе просто звільню! — обнадійливо звернувся до мене Жорик, виявив блаженну посмішку на моєму обличчі й швидко виправився: — Що? Радієш? Тоді не дочекаєшся! Не звільню, а… Удруге прийму на роботу. Навантажувати подвійною нормою буду! Ось.

Я, звичайно ж, злякалася. Георгій продовжив розповідь.

Зрозуміти, що я там назаписувала, було просто неможливо. Якщо читати послідовно, то виходило щось неймовірне: «Хомутов — не він — поговорити про прибирання — він, гад! — вічно в навушниках ходить. Усі Ксенію люблять — у святковий весняний карантин…».

— Ти що-небудь розумієш? — запитав Георгій у Настусі. — Ти ж усе-таки сестра. Повинна хід її думок відстежувати.

— Звичайно, я відстежую, — по-діловому зреагувала Сестриця. — Але тут, — Настуся кивнула на записник, — тут, здається, нема думок. Якось усе це більше на марення схоже, ніж на думки. А з Катрусиних марень у нас на світі лише один фахівець.

І довелося їм, бідолахам, винувато брести до моєї неньки. Так, мовляв, і так, «пропустили, не догледіли, втекла… Допомога ваша потрібна». Зачувши, що може взяти участь у відловлюванні однієї зі своїх особливо небезпечних дочок, мама прийшла в стан неймовірної працездатності та якимось таємничим, тільки їй відомим способом примудрилася за один вечір розшифрувати всі мої записи. Втім, ніякої містики в цьому не спостерігалося. По-перше, починаючи з моїх старших класів мама була єдиною людиною, котра завжди розбирала мій почерк. По-друге, напередодні вона бачила мій записник і навіть власноруч зробила там зо два записи, тож могла точно сказати, що там було записано до цього, а що після. По-третє, мама на те й мама, аби розуміти, що, приміром, означає запис: «Кир: Хомутов + розділ для пастки = (Лара й Алла)». На базі моїх загадкових позначок мама висунула гіпотези, що однозначно вивели нашу пошукову групу до істини. Після того, як з’ясувалося, що я брала в Зінаїди Максимівни рукопис, певна річ. І після того, як цей рукопис знайшли в моїй сумочці. А також після докладного звіту Хомутова про розмову зі мною. Загалом, ми з’явилися в той самий момент, коли Георгій уже остаточно визначився з безневинністю Хомутова, а Тигра з Тімом розшукали місце розташування нашої в’язниці. Якби ми не знайшлися самі, команда наших рятівників, можливо, рознесла б увесь дім. Тож нам саме час було приймати подяки від мешканців.

— Вашу ж дивізію! — вистромився по пояс із вікна та на весь голос заволав один із «вдячних» мешканців врятованого будинку. — І доки ви будете тут ревти? Йдіть до себе під вікна, та й верещіть, скільки влізе! Людям спати дайте! То по трубах якісь гади стукають, то під вікнами галасують… Скоро пожежу вчинять — я не здивуюся…

Ми швидко перезирнулися з колишніми бранками та всі разом витріщилися на третій поверх, на мешканця, який лаявся. Виходить, усе-таки чули… Виходить, ми молодці, все правильно робили. І без принизливих Кирових підказок знайшли б вихід…

«Кир!» — перелякано промайнуло в думках. На раптом стемнілих обличчях Алли й Лариси я прочитала ті самі думки.

Двома словами я виклала Георгію проблему.

— Що-небудь придумаємо, — пообіцяв він, і я подумки похвалила себе за бажання нічого більше від Жорки не приховувати. — Тільки так. Домашніх попередьте, щоб до завтра про вашу появу мовчали.

Завтра визначимося, що й кому варто говорити… Коли що, заяву на нього писати будете?

Усі втрьох ми відчайдушно замотали головами. З Киром ми повинні були поквитатися якимись своїми методами.

Перед тим, як ощасливити жителів нашим від’їздом, Георгій вирішив на кілька хвилин повернутися до Хомутова. «Треба ж пояснити, чим уся ця метушня скінчилася. Він же навіть про наявність пастки у власному підвалі нічого не знає…».

— Не говоріть йому про пастку! — раптом загукала Тигра. — Здається мені чомусь, що вона нам придасться.

Усі ми радісно закивали. Хтозна, може, й придасться. Навіщо таке місце завчасно на загальний огляд виставляти?

— Скажи просто, що ми знайшлися… — порадила я.

— Він буде щасливий, — посміхнувся Георгій і за п’ять хвилин уже повернувся до «Форда».

Уже засинаючи, я раптом згадала про важливу справу. Набрала номер Ксенії, котра телефонувала мені ще вранці, та повідомила, що можна більше не ховатися.

— Від подробиць пока утримаюся. Завтра. Усе завтра.

Розділ про те, що покараний злочинець нагадує жертву й викликає жалощі

Через усі ці переживання день переплутався в мене з ніччю. Ранок наполегливо смикав мене телефонними дзвінками, сонячними променями,