Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

‘С него начинались «донецкие»...’ ОстроВ, 31 марта 2004; ‘Кто руководил донецкой мафией в 90-е годы — Алик Грек или Ефим Звягильский?’, Новости Донбасса, 12 марта 2012; Денис Казанський. ‘Ахметов як міфічний персонаж’, Український тиждень, №38 (24 вересня 2015). ">[620]. Брагін звернув увагу на Ахметова ще на початку 1990-х, а відтак став його наставником і зробив своїм найближчим помічником. 15 жовтня 1995 року Ахметов запізнився на матч футбольного клубу «Шахтар» (власником якого тоді був Брагін) із сімферопольською «Таврією», а прибувши, знайшов його розірваним на шматки в результаті вибуху. Можливо, ми ніколи не дізнаємося, чи знав він заздалегідь, що треба маршрут і приїхати пізніше. Відомо, що у 1995 році Донецьк не мав гострих транспортних проблем, і для важливих персон місцева міліція могла би розчистити дорогу за будь-якої затримки руху, та ще й надати ескорт. Тетяна Чорновол та інші українські розслідувачі вважали, що Ахметов знав про запланований замах і запізнився навмисно[621].

Наступного року в Донецькому аеропорту було вбито олігарха і колишнього ділового партнера Брагіна Євгена Щербаня. Автоматники зуміли потрапити до аеропорту і втекти звідти без жодних труднощів. Ахметов, який успадкував їхні багатства, тобто особисто виграв від обох смертей, заперечував будь-яку причетність до цих злочинів. У підсумку, як писала головний редактор газети «Дзеркало тижня» Юлія Мостова, Ахметов отримав більшу частину активів Брагіна і Щербаня та «корону» хазяїна Донецька[622]. Серед іншого, він став власником палацу «Люкс» у колишньому Донецькому ботанічному саду, який Ахать Брагін, у свою чергу, колись перебрав від убитого боса донецької оргзлочинності Яноша Кранца[623].

Ахметов і Брагін мали різні погляди на те, слід «злодіям у законі» співпрацювати з владою чи ігнорувати її. Це питання було предметом жорсткого протистояння, що точилося в радянському кримінальному середовищі упродовж десятиліть. Янукович мав тривалу історію співпраці з властями ще від часів свого імовірного вербування КДБ після звільнення з виправної колонії, а у 1990-х роках, за деякими твердженнями, схиляв Ахметова до «легалізації» та взаємодії з офіційними структурами. Цей крок був несумісним із подальшим перебуванням у команді старомодних «злодіїв у законі» на чолі з Брагіним. Стратегічна мета Януковича, Ахметова та їхнього партнера Бориса Колеснікова полягала в тому, щоб стати легальними політичними акторами, і вона вимагала усунення тих, хто протистояв цій еволюції. «Злодії в законі», які виступали проти співпраці з владою, програли «кримінальну війну» на Донбасі молодшим конкурентам[624].

За радянських часів СРСР, пише Карен Давіша, працювати в тіні могли лише ті, хто мав зв’язки з КДБ[625]. Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років КДБ допомагав у відмиванні коштів Компартії, і нові кримінальні угруповання «мали прикриття від КДБ або комсомолу, тобто “дах”»[626]. Свої плоди співпраця з радянськими органами держбезпеки, схоже, принесла і Януковичу. Ймовірно, саме їй він завдячував підтримкою, наданою йому космонавтом, двічі героєм Радянського Союзу Георгієм Береговим, зняттям судимостей, прийомом до Компартії, обранням депутатом місцевої ради і вдалим працевлаштуванням після відбуття двох тюремних строків. Після того, як КПРС і КДБ втратили владу, Янукович віднайшов себе у ролі політичного «даху» для нових олігархічних владних гравців. Вбивство найбагатшого тоді олігарха України Євгена Щербаня у 1996 році усунуло останні перешкоди для тріумфу альянсу Ахметова-Януковича, перемістивши їх на позиції лідерів «донецького клану».

Після загибелі представників «старої гвардії» — «злодія в законі» Брагіна та олігарха Щербаня — переможці, які прагнули певної респектабельності й легітимності, розподілили між собою обов’язки:

1. «Хазяїн» — кримінальний господар терену Рінат Ахметов — керував бізнесовими питаннями.

2. «Політичний дах» — голова обласної адміністрації, очільник Партії регіонів, прем’єр-міністр, а врешті президент Віктор Янукович — допомагав злочинцям і олігархам, які хотіли здобути публічну легітимність у політиці та бізнесі.

3. Колишні зв’язки зі злочинним світом не було цілком розірвано: Борис Колесніков продовжував займатися «іншими речами», тобто незаконними оборудками.

Ахметов і Колесніков піднялися щаблями кримінальної кар’єри в Донецькій області у другій половині 1980-х — першій половині 1990-х років, а наприкінці 1990-х стали керівниками тих крил «донецького клану», які вийшли переможцями у «кримінальній війні». Колесніков очолив донецький центральний Жовтневий ринок, який наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років був підконтрольний Брагіну. Іншими близькими діловими та політичними союзниками Януковича стали брати Андрій та Сергій Клюєви, які, за висловом Тараса Чорновола, стали «рідніші Януковичу за жінку і синів»[627]. Донецький мільярдер Сергій Тарута також говорив, що між Андрієм Клюєвим і Януковичем існують «особливі відносини»[628]. Брати Клюєви користувалися перевагами режиму спеціальної економічної зони на Донбасі (що була «чорною дірою» для незаконної господарської діяльності) для уникнення ввізних мит та ухилення від сплати податків. Під час Революції гідності, у січні 2014 року, Андрій Клюєв змінив Сергія Льовочкіна на посаді глави президентської адміністрації Януковича і залишався з ним, аж доки той не втік із Києва.

У 1996 році Ахметов успішно пролобіював призначення Януковича на посаду заступника голови, а у 1997