Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

Він ніколи так не стомлювався, навіть під час своєї боротьби за президентське крісло, навіть під час передвиборної кампанії Кеннеді. Які хвилини вони провели разом! «З синцями під очима, серйозний і трохи хворобливий з виду, Джон важко падав навпроти мене в крісло пульманівського вагона, який возив його від міста до міста. «Та ну ж бо, Джоне, лягай відпочити», — мовив я йому. А він заперечливо хитав головою, показував рукою на столики, де лежали нотатки до промови, що її мав виголосити наступного дня, й декламував вірші Фроста: Я маю дотримати слова Й здолати чимало шляхів перед сном, Й здолати чимало шляхів перед сном.

Очі його стомлені, усмішка сповнена мужності й доброти. Першого разу слова «перед сном» він вимовляв моторно, а другого — тихим, глибоким, сумовитим голосом. Що ж, ти спиш тепер, Джоне. Вони вбили тебе за три роки, майже день у день. Вони надто злякалися тебе й не могли подарувати тобі життя. Їм треба слухняних президентів, таких, як Чан Кайші, як Кі, як…»

Овальний салон був царством жовтої барви: дамаскський шовк на стінах, великий овальний килим, дві канапи, фотелі в стилі часів Людовика XVI, в усій цій мішурі позолоти картини Сезанна, що висіли на стінах, стираються, вицвітають. Усе це було надто багатим, надто розкішним. Сміт дістав сигару, запалив і став походжати по кімнаті, килим глушив його кроки. Він подивився на годинника. «О цій порі тільки я не сплю, не повинна спати й моя особиста охорона. Тридцять вісім поліцаїв стовбичать у всіх куточках будинку, в парку, біля огорожі. Який чудовий сюжет для літографічної картини. Президент США, оточений поліцією, коротає ніч у роздумах напередодні третьої світової війни, — в нього пересохло горло. — Президенті Всесилля президента! Майже диктаторська влада президента! Так, а цей безперервний, могутній, спритний, підступний тиск з усіх боків, щоб моє колесо потрапило в заздалегідь прокладену колію! А ці держави в державі: Пентагон, державний департамент, фінансистські кола, пов’язані з генералами, всі поліції, — ФБР, ЦРУ, лоббісти, групи натискувачів! Президент-невільник, президент-інструмент, президент-заложник, Гуллівер серед ліліпутів! З виду найсильніший, насправді ж закутий у ланцюги — проста точка, де перетинається безліч різних сил. Моя промова, що я її виголосив 6 січня, була, зрештою, не найкраща, проте, в усякому разі, не найгірша, не така небезпечна. Мені не дали її більше зм’якшити. А за два дні ці негідники, що діють поза моєю спиною, навмисне вжили слово «ультиматум», щоб загострити обстановку. Я зв’язаний путами, мушу робити все, що їм заманеться. Варто тільки їм сфальсифікувати факти якоїсь проблеми, обдурити мене облудною інформацією, як це вони вчинили з Джоном у квітні 1961 року в тій кубинській справі. Ніколи не забуду, як впливові особи, оракули й спеціалісти з ЦРУ, Пентагону, державного департаменту товкмачили йому про безперечний успіх у антикастрівській агресії: «План чудовий, — мовив Лемнітцер, — він мусить увінчатися успіхом». А Даллес: «Це буде набагато легше, ніж у Гватемалі». Біссаль: «Як тільки антикастрісти висадяться на берег, кубинський народ прийме їх у широкі обійми». Але то були інші обійми. На світанку 17 квітня кубинський народ на Плайя-Хірон зустрів їх пострілами з гвинтівок, танками, гарматами й менш як за три доби розгромив їх. Боже мій, невже вони й мені готують таке з «Літл Роком»?»

Сміт зупинився. Попіл на кінці його сигари зігнувся, він ступив крок уперед, обережно потягся рукою до попільнички, але попіл відірвався, впав і розсипався на килимі. Сміт здригнувся, завваживши за якусь мить, що в нього тремтить рука. Він випростався, не слід бачити погані ознаки в усьому. Сів у фотель і на хвильку задрімав, бо праве коліно зовсім ослабилося, наче Сміт падав у безодню. Й він знову здригнувся.

«Коли є щось таке, яке президент не може перебудувати, над чим президент не годен запанувати, то це його власна політична поліція. По суті, вона керує ним, бо інформує його», — мислив Сміт.

Підвівся і став походжати по кімнаті. За якусь хвильку завважав, що він мимоволі щоразу дбайливо обминав попіл, розсипаний на килимі:

«Я переконаний, ЦРУ знало, що інтервенція на Плайя-Хірон приречена на поразку. Я впевнений, план полягав у тому, щоб поставити Джона перед таким серйозним фактом, перед такою нечуваною втратою престижу, аби вія мусив дати дозвіл на висадку морських піхотинців на Кубу. І Джон ледь не дозволив. Такий крах на початку його перебування на посту президента. Він був дуже ображений, принижений, стривожений. Однак оволодів собою, сказав: «Ні!» Джон умів сказати «ні!». Ні війні проти Куби, ні війні проти Китаю, ні сегрегації. Вони й убили його тому, що він умів сказати «ні». «Подайте нам його в Даллас, а ми зробимо решту. В Далласі є в нас поліцаї, які пострілом з тридцяти метрів розріжуть вам навпіл сигару, є вбивці, є і вбивці вбивць, що самі з собою розплатяться, заразившись раком».

Сміт стис кулаки в кишенях і з прикрістю Подумав: «Я промовчав, але треба було робити вибір. Або я сказав би: доповідь ваших комісій — наймерзенніша підлість у історії Сполучених Штатів, і моя кар’єра на цьому скінчилася б, або ж промовчав би й одного дня знову підхопив би Джонів смолоскип».

Президент зупинився, збігла ціла мить, і знову з соромом він подумав: «Я промовчав». Наблизився до вікна, підняв важку портьєру й притулився чолом до шибки. З-за дерева раптом з явився якийсь чоловік і, задерши вгору голову, попростував уперед. Сміт заперечливо махнув рукою, й чоловік десь зник. Сміт затримав погляд на магнолії, яку посадили за велінням президента Джексона. Вона була велика й вузлувата, з-за неї визирали тендітні берези, голі й прямовисні, наче на малюнку Бюффе. Їх освітлювали прожектори безпеки, вони здавалися фантастичними декораціями для фільму. «Навесні треба буде звеліти, аби прибрали з гілок ультразвукові прилади, що відганяли птахів за часів Джонсона. Ми, Ліндоне Джонсоне, боронимося від птахів, аби вони не проникали до Білого дому. Вони ображають нашу гідність, загиджуючи наші травнички».

Сміт дивився на похмурі силуети беріз, і його огортав великий смуток. Навіть крізь шибку доносився запах тухлої вогкості.

«А я, що я зробив тоді, коли