Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

На друге подали млини та чорну і червону ікру в спеціальних кришталевих чашах, і знову випили за дружбу, тимчасово припинивши розмови, бо всі, хто сидів за столом, — і гості, й господарі — почувалися голодними і з радістю уплітали смачну їжу. Лише Аввакум Варламов нічого не їв, а відчужено занурився в роздуми, барабанячи довгими пальцями по столу.

Гайдук побачив темні кола під очима Варламова, і йому здалося, що це — не тінь, а коротке м’яке чорне волосся, яке виросло під нижніми повіками генерала-єпископа. «Де і в якому стані зберігає він свою ядерну зброю? — подумав Гайдук. — Чому наша розвідка нічого про це не доповідала? Хто з тих, хто сидить за столом навпроти, працює на нас?» Вирішив посилити супутникове спостереження за Сталінградом та навкружною зоною.

— Теперь к делу, — рішуче стукнув Варламов долонею по столу. — Я передаю вам, господин генерал, наши разведданные об оперативно-тактической обстановке, сложившейся в нашем регионе.

Він передав Гайдуку папку з паперами, схемами, фотографіями й картами.

— К сожалению, ничего утешительного. За последний год джихадисты — смертельные враги христианских народов — лишь укрепили свои позиции. Кавказ полностью в их руках. Татария и Башкирия с ними. Они захватили Краснодарский край и — уверен, что вы это знаете — вышли в Тамань, на берега Черного и Азовского морей, подбираются к Ростову и Новочеркасску. Мы — последний русский бастион на Волге, и если погибнем мы — погибнет Россия. Поэтому я предлагаю вам некий оборонительный пакт или, если хотите, Священный Союз.

Гайдук сидів з непроникним обличчям, не зводячи очей з генерала-єпископа. Думав про це дивовижне поєднання харизматичного ченця-проповідника і брутального російського генерала-матюгальника, якого обожнюють його солдати. Було щось у Варламові щире, що викликало симпатію Гайдука; але він давно вже не дозволяв своїм почуттям відігравати хоч якусь роль при прийнятті рішень. Тим більше, коли тобі пропонують «братську дружбу» і «союз».

Наче відчувши холодну недовіру Гайдука, Варламов сказав:

— Только не подумайте при слове «союз» о попытке восстановления чего-то наподобие Советского Союза. Я считаю, что гибель русского народа началась именно со времен СССР. Нет, наш союз должен быть основан на следующих началах.

Первое. Мы признаем Киевскую Русь, а ныне — Украину-Русь великим самостоятельным государством, к которому мечтаем присоединится хотя бы на конфедеративных условиях.

Второе. Мы решительно осуждаем агрессию Москвы против Украины, войны, имевшие место в XX и XXI столетиях. Считаем это преступлением выродков против собственной матери, которое привело к распаду самой России.

Третье. Убеждены, что «Глобальный джихад» представляет огромную опасность для наших христианских народов — русского и украинского, и призываем объединить усилия в борьбе с исламской агрессией.

Скажу более: Россия, сегодня разделенная на шесть отдельних частей, имеет шанс возродиться и воссоединиться вновь. Но Россия без христианства, Россия исламизированная, Россия с вырванным у нее православным сердцем не воспрянет никогда, погибнет.

Предлагаю подписать соответствующее соглашение, предусмотреть обмен разведывательной и иной военно-политической информацией, укрепить военное сотрудничество, подготовиться к совместным военным действиям против Омара. Как важную превентивную меру предлагаю заполнить вакуум силы в степи между Луганском и Сталинградом, ввести туда наши войска и взять эту зону под наш контроль. Наш проект соглашения готов. Он очень короток, и я предлагаю его на ваше рассмотрение.

Він передав Гайдуку проект угоди між РОЛ та Збройними силами України. На бланку, де був надрукований проект, нагорі, під гербом РОЛ, виднівся девіз: «Россия — наша. Прошлое России — наше. Будущее России — тоже наше!»

Гайдук швидко прочитав текст — це було повторення сказаного генералом Варламовим. Він передав аркуш паперу членам української делегації. Вони кивнули на знак згоди і повернули проект Гайдукові.

Він підняв аркуш і сказав одне слово:

— Згода. Согласен. — Потім додав: — Тільки треба переписати на іншому папері й відредагувати. Від нас призначаю пана Нерубая. І пропоную додати пункт про негайний обмін військово-дипломатичними місіями.

Тривожні очі Варламова, підведені знизу чорними тінями, зблиснули радістю.

— От нас назначаю полковника Емельяненко-Бурлая. Он хохол и знает вашу мову.

Людина у формі «Дикої дивізії» поважно нахилила папаху й пройшлася пальцем по вусах. «Треба з ним попрацювати», — подумав Гайдук.

Під ними лежав Сталінград. Тридцять кілометрів сірої, випаленої, схожої на попіл землі вздовж правого, високого берега Волги: напівзруйновані будинки, порожні вулиці, похилена, немов Пізанська башта, статуя жінки з мечем, встановлена на висоті 102.

Летіли над містом на гелікоптері Ка-576, електродвигуни якого працювали безшумно. Увагу Гайдука привернула гігантська скульптурна композиція «Танцюючі діти», відома з усіх документальних фільмів про Сталінград. Залізобетонні діти — хто без голови, хто без рук і ніг — кружляли в несамовитому хороводі навколо крокодила з роззявленою зубастою пащею. Сірі фрагменти дитячих тіл лежали біля постаменту.

— Тут погибло шестьсот тысяч мирных жителей, — пояснював Варламов. — Это была первая бомбардировка города в августе сорок второго. И если кто-то плачет над жертвами Дрездена, я отсылаю их сюда, на эту площадь. И предлагаю послушать крики женщин и детей с тонущего парохода, расстрелянного прямой наводкой немецкими танками.

— Десь тут загинув мій прапрадід, сержант Микола Гайдук.

— Мой тоже, — зітхнув Варламов. — Только мой воевал на стороне немцев. Ефрейтор Иоган Кирхмаер. Он был из обрусевших немцев, жил в Таллинне, ненавидел большевиков, стал фольксдойчем и добровольцем пошел в вермахт… В этом городе жить нельзя. Здесь покоится прах двух миллионов людей. По ночам их призраки бродят по улицам, ищут линию боев и своих товарищей. Говорят, что здесь видели Иисуса Христа, будто бы он возвестил здесь Второе Пришествие.

Гайдук побачив