Читати книгу - "Чорнобильська комедія"

…Тримаючи мотузку за ті ж місця, Сергій і хлопчина переходять до сусідніх кілків — натягують мотуз по іншій діагоналі великого прямокутника… — Відстані рівні: значить, всі кути хати, яку вони закладають, прямі…

…Дівчинка, схожа на Оксану, ставить на розіслану скатертину, де вже нарізана кругла паляниця, — кружку з букетиком веселих весінніх квітів…

…Третє маля сидить, голозаде, на горщику, — бовтає ніжками, з цікавістю блищить очицями на світ навкруг…

На обійсті Оксаниного роду буде стояти нова хата.

У повітрі — теплому, прозорому, свіжому — луна мелодія чорнобильської веснянки, повна дикої сили й жаги життя…

Залиті буйним, весільно-білим квітом — щедро сміються вишні.

Чорнобильська весна — прийшла.

Здатність людських істот виживати індивідуально і

колективно в найтяжчих умовах,

що їх створює природа й самі ці істоти, — просто-таки вражає.

Ця героїко-сатирична поема — твір художній, і всі її герої вигадані.

Але в них були — а точніше, є — цілком реальні прототипи, яких зовсім незайве тут згадати.

Коля — водій бойової машини № 80 чорнобильської радіаційної розвідки — продовжує шоферувати й зараз. Ганяє свою нову потужну вантажівку дорогами й бездоріжжям, обслуговує з бригадою трубопроводи півночі України.

Петро-дозиметрист довгий час «землемірив», аж поки не вийшов на пенсію за віком. У його старшого сина троє діточок, донька теж вийшла заміж, подарувала йому ще онука… Так що турбот, хоч і приємних, вистачає.

Лейтенант (нині капітан) запасу Пат насправді живий. Захистив кандидатську дисертацію, став науковцем. Колеги дуже цінують його за послідовно критичний підхід.

Паташон майже не змінився, лише трохи обважнів — все такий же згусток позитивної енергії. Закінчив вечірнє відділення університету, років через п’ять-сім захистив дисертацію, і тепер їхні (вже наукові) суперечки з Патом користуються величезною популярністю у наукової й навколо-наукової публіки.

Котко в нові часи розвернувся, нині він процвітаючий представник середнього класу. В скрутні моменти «перехідного періоду» здорово виручав — та й зараз інколи виручає — своїх чорнобильських друзів.

Я бачусь з ними, знайомий з їхніми дружинами (а бува, й любками). Багато в кого народились діти — абсолютно нормальні, звичайні діти…

Хто підірвав своє здоров’я в Чорнобилі, так це Шльопанцов. Він-таки став інвалідом. Тепер у вільний час полюбляє займатись патріотичним вихованням молоді, щедро передає свій досвід ліквідації наслідків аварії.

Як завжди, в строю, на передньому краї боротьби за здоров’я населення, функціонер-від-медицини. Тепер щороку на так звані «чорнобильські дні» по телебаченню ми бачимо його, його сина та онуків. Всі теж нівроку, здоровенькі.

У Оксани й Сергія життя йде не без пригод, але в цілому, як кажуть, «динаміка позитивна»…

Втім, це вже тема іншої книги.

А цю —