Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Але якщо він народився 12-14 мільярдів років тому, то мусить мати і свій кінець?

Замкнене коло.

Справді, феномен.

Людина вже якось змирилася (змушена була змиритися) з гіркою реальністю, що вона кінечна (тільки в кожного свій вік), смертна, але щоб і Всесвіт таким був?

Ні, подібне не вкладається в людській свідомості, таке осягнути надто складно. Якщо взагалі, можливо.

Прихилимося до теорії, що Всесвіт вічний. З одного боку це добре, адже в такому разі Всесвіт не має кінця, себто вічний, а з другого…

За однією з моделей — т. зв. модель відкритого Всесвіту, — він буде розширюватись, розширюватись, розширюватись…

Всесвіт буде… вічно розширюватись. Себто Всесвіт вічний, але…

Галактики зі своїми зорями за якийсь там огром часу — малоуявний для нас через той свій огром, — врешті-решт вичерпають своє ядерне паливо (його для вічності аж ніяк не вистачить — це ми вже переконалися на гіпотезі про подальшу долю Сонця), почнуть охолоняти і згодом згаснуть. Не всі разом, по черзі. Одна за одною гаснутимуть і Всесвіт все більше й більше темнітиме. І, зрештою, перетвориться на безмежну пустку. У якій, дотлівши, мертвими уламками понівечених тіл та осколками висітимуть колишні зірки у пітьмі.

Життя — в будь-якій формі — в такому Всесвіті неможливе.

Його й не буде, хоч Всесвіт за такою моделлю мовби ж вічний.

Він буде мертвим і невідомо для чого мертвим існуватиме — у безмежному просторі, який поступово огортатиме абсолютна пітьма.

Ні, ні, для нас і зовсім не годиться така модель, адже ясно, що за нею людство кінечне. І кінечне навічно. Невідомо для чого з’явившись, воно врешті пощезне назавжди — хоч Всесвіт і буде вічним. (Для кого, правда, вічним, як не буде розумних істот і тоді ніхто не знатиме, що пустельний Всесвіт із згаслими (чи ще згасаючими) галактиками — вічний?

Але, на щастя, є ще й інша модель, модель закритого Всесвіту.

Згідно неї маса замкнутого Всесвіту достатня для того, аби сили тяжіння на якомусь там часі розширення — може й через мільярди років, — таки зупинили процес. Тобто розширення. І Всесвіт тоді почне стискуватися. Галактики й зорі під дією сил тяжіння почнуть рухатися, але рухатися навстріч одне одному. Швидкість буде зростати, щільність — теж. І Всесвіт почне розігріватися.

Почнеться так званий фіналізм. Всесвітній Апокаліпсис. Сказано ж бо: ніщо не триває вічно. За твердженням Фауста (до речі, всім нам добре відомо й без нього): все, що виникло, заслуговує загибелі. В тім числі й Всесвіт.

Отож, Всесвіт почне стискуватися. Галактики й зорі все швидше й швидше рухатимуться навстріч одна одному, Всесвіт ще дужче буде розігріватися та ущільнюватися, стискуватися в одне утворення… І коли настане такий момент, що він припинить своє розширення, наша Сонячна система ще раніше припинить своє існування.

Який би великий предмет не було кинуто в тиху воду і які б великі й тривалі кола— круги по воді він не викликав, все одне надійде час, коли енергія кидка вичерпається, кола уповільняться, а потім почнуть зникати, зменшуватися — піде зворотний процес, коли кількість їх буде зменшуватися і, врешті-решт, вода заспокоїться.

Тобто все повернеться на круги своя. До того стану, який був до кидка предмета у воду.

У нашому випадку до того стану, який був до Великого Вибуху.

Щоб якось пояснити і теоретично опрацювати незбагненність Всесвіту і тієї сингулярної точки, з якої він вибухнув і розпочався і заодно відповісти на запитання звідки взявся Всесвіт, чи має він початок і чи матиме кінець, чи він вічний, теоретики розробили кілька варіантів теорії.

Одна з них — теорія безконечно пульсуючого Всесвіту[33].

Відповідно до цієї теорії, що все більше й більше здобуває прихильників, Всесвіт розширюється, а далі стискується до сингулярної точки, потім вибухає, знову розширюється і знову стискується.