Читати книгу - "Талановитий містер Ріплі"

— Ні, але… Але це можливо. Боюсь, це все, що я можу сказати. — Він затнувся. — Мені прикро казати це, містере Ґрінліф, але я припускаю, що Дікі може бути мертвий.

Вираз містера Ґрінліфа не змінився.

— Через той пригнічений стан Дікі, який ви спостерігали в Римі?

— Він постійно перебував у такому стані. — Том насупився. — Очевидно, що вбивство Майлза його приголомшило. Він із тих людей… Скажімо, Дікі не любив публічності, не терпів насильства. — Том облизнув губи. Він справді мордувався, намагаючись дібрати потрібні слова. — Він навіть сказав: якщо трапиться ще щось, то він за себе не ручається. А ще я вперше помітив, що він збайдужів до своїх картин. Може, то було тимчасово, але до того малювання було чи не найважливішим заняттям у його житті.

— Він справді так серйозно ставився до малювання?

— Так, — упевнено сказав Том.

Містер Ґрінліф завів руки за спину та глянув на стелю.

— Дуже шкода, що поліції ніяк не вдається знайти того Ді Массімо. Він мав би щось знати. Наскільки мені відомо, вони з Річардом планували разом поїхати на Сицилію.

— Я нічого про це не знав, — відказав Том. Напевне це Мардж йому сказала.

— Як би там не було, Ді Массімо теж зник, якщо він узагалі існував. Я чомусь схиляюся до думки, що Річард вигадав його, аби переконати мене у важливості цього свого малювання. Того Ді Массімо немає у базі даних поліції, чи як воно там називається.

— Я ніколи не зустрічав його, — сказав Том. — Дікі пару разів згадував про нього, а мені ніколи не спадало на думку, що його могло взагалі не існувати. — Він легенько посміхнувся.

— Ви казали — «якщо трапиться ще щось». Що ви мали на увазі?

— Раніше я достеменно не знав, що це могло означати, але, здається, тепер я все зрозумів. Після вбивства Майлза Дікі опитували ще раз, стосовно затонулого в Сан-Ремо човна. Хіба поліція не казала вам?

— Ні.

— У Сан-Ремо знайшли затонулий човен, і виявилося, що він зник десь у той час, коли ми з Дікі були там і теж каталися на схожому човні. Багато туристів винаймали такі невеликі моторні човни. Так от, знайшли човна з плямами на дні. Поліція вважає, що то плями крові. На човен натрапили майже одразу після убивства Майлза. Тож, оскільки поліція не могла знайти мене, бо я у той час подорожував країною, Дікі міг подумати, що його запідозрили в моєму вбивстві! — Том засміявся.

— Святий Боже!

— Я знаю це лише тому, що інспектор поліції, який приїжджав до Венеції кілька тижнів тому, теж питав мене про той човен. Він і розказав мені, що раніше опитував Дікі. Дивно, але я не знав, що мене розшукували, доки не побачив статті у венеційській газеті. Тоді я пішов до поліційного відділку й показався їм. — Том посміхнувся. Він уже давно вирішив розповісти про це містеру Ґрінліфу. Нехай навіть він уже чув про той човен від поліції. А ще хотів сказати, що в той час, коли його розшукували, він був у Римі разом із Дікі, але нічого не знав про свої пошуки. До того ж ця оповідка добре підходила під його попередні слова про депресивний і пригнічений стан Дікі.

— Я не зовсім розумію, — сказав містер Ґрінліф. Він сидів на канапі й уважно слухав Тома.

— Тепер це все не має значення, адже поліція з’ясувала, що ми з Дікі обидва живі. Я завів про це мову тільки тому, що Дікі знав про мої пошуки, бо поліція розпитувала його про мене. Під час першого допиту він міг не знати точно, де я був, але йому принаймні було відомо, що я не покинув Італію. Утім, коли я вдруге бачився з ним у Римі, він не сказав про це поліції. Він був не в гуморі, не хотів їм допомагати. Я знаю про це, бо того дня, коли я у готелі розмовляв по телефону з Мардж, Дікі якраз був у поліційному відділку. Але нічого не сказав їм про мене. Він вважав, що мої пошуки — це справа поліції, от і хай самі все з’ясовують.

Містер Ґрінліф похитав головою — так скрушно й по-батьківському, ніби навіть не сумнівався, що Дікі був здатен на таке.

— Здається, саме того дня він і сказав: «Якщо трапиться ще щось…» Після того мені було трохи незручно перед поліцією. Мабуть, їх дуже здивувало те, що я нічого не чув про свої пошуки, і вони подумали, що я справжній ідіот. Але факт залишається фактом — я й гадки не мав, що мене шукали.

— Гм-м, — байдуже протягнув містер Ґрінліф.

Том підвівся, щоб налити бренді.

— Та все ж я не можу погодитися з вами, що Дікі наклав на себе руки, — озвався містер Ґрінліф.

— Мардж теж у цьому сумнівається. Я лише кажу, що таке можливо. Хоча й не вважаю таке припущення найімовірнішим.

— Справді? То що, по-вашому, найімовірніше?

— Що він десь переховується, — відказав Том. — Чи можу я запропонувати