Читати книгу - "Війни художників"

— Ще раз запитую, що у тебе з цією жидівкою: де ще зустрічалися, про що розмовляли, що робили? Говори, суко!

Але Тузова раптом посміхнулася і запитала, піднявшись на лікті:

— Слухай, Лаврентію, а якщо я розповім про це…

— Про що, Надю? — Берія присів над нею. Щільно стиснуті губи, червоний ніс, очі під пенсне — все випромінювало загрозу.

— Про те, що було у нас із тобою тут, — вона не розуміла, що грає з вогнем.

— Кому розповіси? Клименту?

— Ні, самому Йосипу Віссаріоновичу. Хазяїну! Домовлюся через Перл і Молотова, щоб він мене вислухав. Що буде з тобою?

— Ну що ти, Надю… — Берія раптом посміхнувся. Опустив погляд. Стиснув, розтиснув кулаки. Випростався і стояв, похитуючись на каблуках. — Оце вперше мені погрожує жінка. Ти хочеш себе врятувати чи мене потопити? Чи, може, це жарт?

Вона якийсь час мовчала, дивлячись на нього знизу вгору. Раптом, мабуть, злякавшись своєї сміливості, сказала:

— Звісно, жарт, Лаврентію.

— Граєш зі мною? А ти жінка хоч куди… Почекай п’ять хвилин, у мене для тебе є гарна пропозиція. Я зараз повернуся. Дещо візьму в машині. Май на увазі — телефон відключено. На сходах — мої люди. Так що не бешкетуй!

Він вийшов, спустився сходами і довго сидів на задньому сидінні ЗІСу поряд із мовчазним Саркісовим. Думав: «Не треба було мені погрожувати, Надю, не треба… А так, що я маю тепер робити? Раптом Хазяїн захоче звести Надю з Климентом? Він дуже любить смакувати інтимні деталі. За що подарував діаманти? Де зустрічалися? Скільки разів на тиждень? Чи знала дружина? І та дурепа може розповісти про те, що він, Лаврентій Берія, не відправив відразу Надю Тузову в камеру. А переспав із нею й обіцяв допомогу. Наперекір указівці Хазяїна! Жах! Що буде за таке? Можливо, нічого. Назве кобелем шолудивим, черв’яком хтивим. А можливо, зітре на табірний пил. А якщо вона не розповість? Ні, він не може ризикувати усім через цю ворошиловську шлюху.

— Саркісов! — вигукнув, ніби забув, що помічник поряд.

— Слухаю, Лаврентію Павловичу! — відгукнувся вірний Саркісов.

Берія здригнувся.

— Надія Тузова виявилася ворогом народу. Та ще й людиною, яка дискредитує верхівку нашої партії. Треба ліквідувати її. Але так, щоб про це знали тільки ти і я. Я — в Контору. А ти — виконуй.

Коли Саркісов постукав у двері, Надя Тузова відповіла майже відразу:

— Хто там?

— Відчиняйте! — сказав Саркісов. — Ми від товариша Берії. Лаврентій Павлович у вас забув свій годинник.

— Хвилинку…

Саркісов жестом наказав двом офіцерам НКВС стати за дверима.

Коли він увійшов, Тузова відступила. Очікувально дивлячись на нього. Він не відвів погляду. І вона відразу все зрозуміла. Охнула, упала на коліна. Почала голосити. Потім схопилася, обняла його ноги, почала здирати із себе одяг. Може, сподіваючись врятувати собі життя за користування тілом? Та жіноче тіло незадовго до смерті небагато коштує. Вона потягла його на диван, і він не втримався.

Але то була кількахвилинна слабкість. Все скінчилося досить швидко. Він з відразою відштовхнув її, ненавидячи себе за таку слабкість. Вона плакала, забившись у куток, підібгавши під себе ноги. Він устав. Застебнувся, подивився на себе в дзеркало, чи все нормально. Усе було в порядку.

Визирнув на сходи і кивнув своїм людям.

Вони увійшли й один миттєво накинув Тузовій мішок на голову. Другий схопив за ноги, якими вона намагалася відбиватися. Перший руків’ям револьвера вдарив її по голові. Тіло обм’якло, і вони почали в’язати їй руки й ноги.

Наступного дня о шостій ранку колишню секретарку колишнього наркома Надію Тузову було знайдено мертвою на купі сухого листя біля залізничної платформи підмосковного села Мамонтове, куди вона, за версією слідчого, приїхала відвідати свою матір.

Коли знайшли тіло, його температура була 31 градус, із чого слідчий зробив висновок, що смерть настала близько дванадцятої ночі. Якраз тоді, коли до платформи підійшов останній приміський потяг.

Жодних зачіпок щодо особи вбивці знайдено не було. Хоча ходом слідства цікавилися товариші Ворошилов і Молотов. А курував його особисто народний комісар Лаврентій Берія.

9 квітня 1940 року

Берлін

Німецький імперський міністр іноземних справ фон Ріббентроп 7 квітня 1940 року направив телеграму в посольство Німеччини у Москві, яку там чомусь одержали аж 9 квітня. Телеграма була про фактичний початок серйозних бойових дій Німеччиною в Європі, про що Берлін хотів повідомити дружню Москву акурат у момент висадки німецьких військ у Данії. Англо-французькі штаби дорого б дали, щоб отримати її копію. Але дізналися про акцію по факту.

Т е л е г р а м а

Берлін, 7 квітня 1940 р. Відправлено 22 год. 32 хв.

Москва, 9 квітня 1940 р. Одержано 02 год. 07 хв.

Німецькому послові графові фон Шуленбургу Москва

Цілком таємно. Розшифрувати особисто

До цієї інструкції додається дві копії меморандуму, що буде вручений нашими послами в Осло й Копенгагені 9 квітня о 5 годині 20 хв. ранку за німецьким літнім часом, а також зацікавленим урядам, у тому числі радянському. Доти, згідно з меморандумом, ви повинні дотримуватися строгої секретності, і навіть співробітники посольства не повинні про нього знати.

9 квітня о 7 ранку за німецьким літнім часом Вам пропонується попросити про