Читати книгу - "Земля Георгія"

Криголам провів караван до чергової ополонки, «чешки» повтикалися носами у лід і зупинилися на ночівлю. В Арктиці вже розпочиналася осінь, полярний день закінчився, але ночі ще були світлими та короткими.

Головним, відразу за криголамом, досі йшов Горбеша на «Оймяконі». Він чи не єдиний з усіх капітанів мав досвід льодового плавання за криголамом. Бо БДЛК під Херсоном навіть не кожного року замерзає, а навіть коли і замерзає, здебільшого криголаму досить двічі на добу, чи й рідше, пробити в ньому канал до Очакова. А тут було інше.

Миколка на «Комсомольці Удмуртії» йшов десь у хвості каравану й обурювався: канал, пробитий криголамом, встигав затягнутися, і його «Комсомолець» весь час здригався від зіткнення з досить великими крижинами, що виринали з-під бровки каналу.

Далі в розповідях очевидців і починається ота варіативність. Серьога та інші кажуть, що коли прийшла «Арктика» і почала формувати караван, щоб провести їх через протоку Вількицького, Миколка наче спеціально тримав дизелі прогрітими всю ніч, вискочив поперед «Оймякона», щоб цього разу йти першим одразу за криголамом. Сам Миколка розповідав дещо інакше.

Але факт залишається фактом. Коли атомна «Арктика» врубалася в розлоге крижане поле, першим за нею вскочив до каналу саме Миколка.

Й останнім. Бо канал затягнуло раніше, ніж Горбеша встиг до нього підійти: почалося посування криги.

Неозоре крижане поле зрушило з місця й попрямувало на південь, підминаючи під себе дрібні крижини, вистрілюючи пасмами торосів, зіштовхнувшись зі стамухами — крижинами, що сиділи на мілині, та підводними камінцями. І права бровка щойно пробитого «Арктикою» каналу за якісь лічені хвилини навалювалася на ліву й казала «хлоп». «Комсомолець Удмуртії» опинився в мишоловці, йому залишалося лише щодуху гребти через крижану кашу за атомною «Арктикою», скоротивши дистанцію до мінімуму.

Йти одразу за криголамом виявилося не такою вже й вдячною справою: брили розтрощеного «Арктикою» льоду виринали тепер просто по курсу, у бурунах від гвинтів криголама. Миколка ризикував пошкодити ними стернові насадки на своїх гвинтах, які спрямовували струмінь води у потрібному напрямку.

Те, що Горбеша досі не жалівся на це по УКХ, означало лише те, що він був звичним до плавання за криголамом і сприймав ці удари, як невідворотне зло. Через деякий час руху через поле «Удмурта» розклинило впоперек каналу, і він втратив хід.

НЕ ПОЗАЗДРИШ

Миколка опинився між молотом та ковадлом. Навіть більше під ковальським пресом, який стискав борти наче й неспішно, але був вагою у декілька десятків тисяч тонн і міг зробити з «Комсомольця» холоднокатану продукцію, якусь розмазану по кризі бляшанку чи складніший профіль — швелер, наприклад.

Тоненькі шестиміліметрові борти вже скавчали й тріщали під натиском криги. Але в трюмах поки було сухо — Миколка регулярно посилав заміряти лляла.

«Арктика» розвернулася по широкій дузі й почала Миколку обколювати: бити кригу навколо бортів «Удмурта». Але посування тривало. Нова стіна льоду сунула на місце розколотого криголамом, і обколювання не можна було припиняти ні на хвилину.

«Арктика» викликала на допомогу атомну ж «Росію».

У цьому місці розповіді теж є певна варіативність. Число криголамів в усній народній творчості варіювалося від чотирьох до восьми. Саме стільки їх врешті-решт зібралося навколо Миколки, намагаючись витягти його зі щелеп крижаного поля.

Я пам’ятаю назви лише ще двох: «Таймир», який потім спускав водолазів, та «Капітан Драніцин». Останній був дизельним і мілкосидячим, його викликали, коли поле з майже розчавленим Миколкою винесло на малі глибини й атомники вже нічим не могли зарадити.

«Драніцин» мав дизель-електричну машину потужністю вісімдесят п’ять тисяч кінських сил і ще дещо. Оскільки його якраз і проектували для проведення суден у гирлах сибірських річок, корма його мала спеціальний сліп, у який річкове судно могло встромити свого носа і вже неначе становило суцільний корпус із криголамом. «Драніцин» міг тягнути його на короткому буксирі «на вусах». Підім’ята під себе криголамом крига шерхотіла вже під корпусом «Комсомольця» і вискакувала аж за кормою. Отож «Драніцин» взяв Миколку «на вуса» й потяг геть із підступного крижаного поля до чистої води.

Миколка продовжував працювати обома машинами на «середній вперед», вносячи свою лепту у просування цього «тягни-штовхая» до води. Старшим у цьому дуеті, звичайно, був криголам. Миколка вже не міг сказати «не хочу, не буду».

Через деякий час Миколка доповів на криголам, що клинить праву машину. Потім ліву. А ще через деякий час машини розклинило, і гвинти знову почали обертатися.

Потім, після водолазного огляду, вже на чистій воді, стало зрозуміло, що саме тоді кригою зрізало обидві стернові насадки, які спочатку опустилися на гвинти і їх заклинило, а потім насадки знесло кригою, й опустилися вони вже на дно Льодовитого океану. Крім того, коли «Драніцин» випустив ніс «Комсомольця Удмуртії» зі своїх обіймів, у трюмах з’явилася вода: два метри в першому і метр двадцять у другому. Схоже, було пошкоджено навіть водонепроникну переборку між трюмами. Втім, пароплави в Ленську приймали вже завантаженими лісом, і щодо переборки Миколка був не певен.

Водолаз, спущений з «Таймиру», коли його витягали з-під Миколчиного борту, ледь не реготав. Справді смішно: пробоїна виявилась довжиною 15 метрів і шириною 80 сантиметрів. Через неї комік-водолаз бачив ребра шпангоутів, а це під водою дуже смішне явище. Миколка приготувався висаджувати екіпаж на крижину, неначе якийсь челюскінець.