Читати книгу - "Земля Георгія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Добре, що «чешку» було завантажено лісом, і стовбури сибірських дерев додали «Удмуртові» плавучості. Судно лише «стало свинею», глибоко зануривши ніс і майже повністю піднявши над водою гвинти та стерно. Насадок на гвинтах справді не було.
У форпіку[17] «Комсомольця» було тонн із сімдесят прісної води, яку можна було перекачати на корму, щоб диферент вирівнявся і судно принаймні занурило гвинти у воду й стало слухатися стерна, біс уже з тими насадками. Але трубопроводи чи то замерзли, чи то в них утворився повітряний корок, і поки механіки з тим розбиралися, криголами, які назбігалися до протоки Вількицького рятувати Миколку чи не з усього Західного сектору Арктики, швиденько провели весь караван «чешок» через підступне крижане поле, яке нарешті зупинилося, впершися в мілину під берегом.
Зрештою, механіки перекатали прісну воду з форпіка, і криголам дав Миколці добро йти своїм ходом по чистій воді до порту Діксон. Миколка сподівався вивантажити в порту ліс з першого та другого трюмів і принаймні тимчасово заварити пробоїну. Караван у Діксоні не зупинявся й пішов далі, погудівши на прощання «удмуртам».
ВЕСЕЛИЙ КАПІТАН ПОРТУАле капітан порту Діксон мав інший погляд на безпеку мореплавства. Якщо на Чорному морі капітани портів нізащо не випускають у море аварійні чи просто непідготовлені судна, капітани полярних портів, навпаки, випихають у море все, що хоч якось може самостійно рухатися, щоб судно, чого доброго, не вмерзло в кригу під причалом і не залишилось у порту на зимівлю до наступної навігації, збільшивши кількість ротів на полярній станції і головний біль у ввіреній капітанові порту акваторії.
— Один з усього каравану пробився? Та ще й своїм ходом дійшов? Чудовий результат! — спантеличив Миколку діксонський капітан порту. — Та в протоці Вількицького щорічно двоє-троє з вашого брата, що й льодового класу не має, форменим чином тоне.
Суворі арктичні моряки мали свої погляди на аварійність та безпеку мореплавства.
НАВВИПЕРЕДКИ З «УДМУРТІЄЮ»Так, на пробитому судні, що майже не слухалося стерна, маневруючи машинами, дістався Миколка до Біломоро-Балтійського каналу і вирішив, що якщо вже він у такому стані пройшов половину Арктики, то треба йти далі. Бо ремонт у Херсоні для судновласника був більш прийнятним, ніж десь за полярним колом. І Миколка спускався собі Біломорканалом, Ладогою, Волгою, а потім Доном, а крига гналася по п’ятах за судном, що вирвалося з її пащеки в осінній Арктиці. Як тільки Миколка проходив на «Комсомольцеві Удмуртії» повз якусь річку чи притоку, на ній починався льодостав, наче наставала суцільна Удмуртія.
Остаточно наздогнала його крига вже в Ростові-на-Дону, перед розвідним мостом. Це було останнє розведення моста в цю навігацію. В передостаннє розведення Миколка, як не намагався, не зміг вцілити в потрібний прогін моста, так погано «Комсомолець» керувався без насадок, із самим лише стерном.
КАПІТАН-НАСТАВНИКОсь тут і прибув на борт капітан-наставник з Херсона. Увесь караван уже був там. Капітан-наставник, може, й був старшим за Миколку і більш досвідченим, але він був тропічним моряком. І коли судно застрягло в молодому льоду, який щойно схопив Таганрозьку затоку, він вимагав, щоб Миколка дав задній хід і пробивався до близької чистої води, не чекаючи криголамних буксирів з Азова.
— Тільки із записом у судновий журнал, — відповів Миколка.
Бо давати задній хід у кризі не можна — втратиш іще й стерно. Так і хочеться написати «останнє стерно», але воно й було одне-однісіньке. Миколка був щойно після арктичних університетів і те собі затямив міцно.
Але наставник виявився впертим, запис до суднового журналу вніс власноручно, йому не «посміхалося» зазимувати в Удмуртії посеред Азовського моря до весни. І балер стерна[18] при першому ж реверсі зігнуло кригою на літеру «Г».
— Приймай судно, Валеро, якщо вже так, — сказав Миколка, зібрав речі, зійшов з борту на кригу і пішки почалапав між торосами до Таганрога. А «Комсомолець Удмуртії» зазимував у кризі Азовського моря аж до весни, бо коли буксири пробили-таки канал до Азова, рухатися самостійно вже не міг. І єдиною втіхою було те, що це справді не Діксон.
Коли я думаю, чому саме ця історія набула такого розголосу серед херсонських моряків, то першим чинником вважаю незвичний арктичний антураж, а другим те, що десять екіпажів, повернувшись із перегону, чотири місяці пояснювали усім спільним знайомим, де вони загубили одинадцятий.
За статистикою, всі люди у світі знайомі через п’ятьох осіб. Тобто теоретично між будь-якими двома із шести мільярдів можна вибудувати ланцюжок із п’яти осіб, що особисто знають одне одного. Що вже про моряків казати?
ФЕЛЮГИ— Зліва по курсу фелюги! — доповідає другий помічник Арташезовичу, який щойно піднявся на місток.
— Може, рибки купимо в них? — клопочеться про меню Сашко.
І в результаті ми стишуємо хід, порівнявшись із чорними човнами, що навіть взимку виходять у лиман, ставлять сітки у відомих тільки їм рибних місцях, днюють і ночують просто неба у своїх помаранчевих клейончастих штормробах, зігріваючись гарячим чифіром, що кип’ятять тут-таки, на човні, та ще дечим міцнішим. Фелюги ці залишилися у лимані наче спеціально для того, щоб нагадувати сучасним рибалкам, яким тяжким був хліб їхніх пращурів, зокрема козаків. Пункт про безперешкодну ловлю риби в лимані вони включали у тексти всіх своїх угод з турками і татарами. Човни ці не зазнали жодних змін ще з давніх-давен, рухаються під вітрилом або
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.