Читати книгу - "Слово після страти"

Під час цих нальотів в’язні справді тікали з ешелонів, і в їх обліку уже панував хаос. Спійманих втікачів відправили в один із концтаборів, де вони діждалися визволення.

У цій відчайдушній боротьбі за свободу із зброєю в руках полягло кількасот в’язнів із зондеркоманди. Схоплених повстанців розстрілювали на території табору чи поблизу, а також у дворі другого і четвертого крематоріїв. З тих, хто пішов на схід, врятувалися лише одиниці, та й то завдяки випадку. Увечері того дня над табором з’явилися американські літаки. Повітряна тривога перешкодила есесівцям прочесати територію табору і його околиці.

Підпільний центр повідомив усі свої організації про події в Біркенау і просив подати втікачам всіляку допомогу. Завдяки цьому вдалося врятувати кількох повстанців.

Вчинивши криваву розправу над повсталими, есесівці не заспокоїлись. Вони хотіли знати деталі змови. Хапали кожного, на кого падала найменша підозра. Табірне гестапо прочесало всі блоки й арбайтскоманди в центральному таборі і Біркенау. Однак, незважаючи на страхітливі тортури, до яких вдавалися кати з політичного відділення гестапо, ніхто з катованих не виказав, що повстання готував підпільний центр. Особливо жорстоко допитували тих, хто працював на складах боєприпасів та на круппівських військових заводах. Усі в’язні, а серед них і жінки, трималися надзвичайно мужньо і нікого з підпільного центру не виказали. Чотирьох дівчат, які працювали на складі боєприпасів, есесівці допитували особливо ретельно. Один із підпільників, якому вдалося побачити цих дівчат, був страшенно вражений їхньою стійкістю й мужністю. В цей час радянські війська підходили до Кракова, і, здавалося, з’явилася надія врятувати цих героїнь. Але 5 січня 1945 року, тобто напередодні визволення Освенціму, їх повісили в жіночому секторі центрального табору.

Треба сказати, що зондеркомандівці, які обслуговували інші три крематорії, взагалі не наважилися виступити, вони й далі виконували свої катівські обов’язки. Есесівці вирішили їх не чіпати, хоча й знали, що й вони готувалися до повстання. Очевидно, це пояснюється тим, що в крематоріях роботи було по зав’язку, а охочих зайняти місце розстріляних зондеркомандівців уже не було. Воно й не дивно. Радянська Армія наближалася до Освенціму. Тоді есесівці поповнили зондеркоманду німецькими кримінальними злочинцями, яким втрачати було нічого.

Серед уцілілих зондеркомандівців, які не взяли участі в повстанні, був і «головний дантист» зондеркоманди, її ветеран, польський єврей Фельдман. Не подумайте тільки, що він лікував комусь зуби. В його обов’язки входило виривати золоті зуби в живих і мертвих, задушених у газових камерах. Ці зуби він переплавляв у спеціальних тигельках і злитки золоту відправляв доктору Вальтеру Функу в рейхсбанк. У живих «пацієнтів», які «капризували» і добровільно не хотіли прощатися з зубами, Фельдман вибивав їх одним натренованим ударом.

Фельдмана боялися як вогню, бо він мав особливі повноваження від самого Рудольфа Гесса. За чотири роки невсипущої праці Фельдман перетворив на злитки близько шести тисяч кілограмів золота із зубів жертв Освенціму[51].

Навіть у критичні для Освенціму дні, коли есесівці старанно замітали сліди своїх злочинів, вони не знищили Фельдмана. Його евакуювали в Маутхаузен. Після капітуляції фашистської Німеччини негідник інкогніто з'явився в Польщі, кілька днів чомусь никав біля руїн освенцімських крематоріїв, після чого зник. Невдовзі він вигулькнув під чужим прізвищем аж у Південній Африці, де в Солсбері відкрив приватну зубопротезну клініку. Там його знайшли всюдисущі журналісти. Збувши за безцінь клініку, Фельдман зник. Пізніше його бачили в Англії. Нарешті він знайшов собі пристановище в Ізраїлі, як і більшість його колег по зондеркоманді. Та це я відхилився вбік. Повернімося до освенцімського підпілля.

Есесівцям не вдалося розгромити підпільну організацію Освенціму. Вона функціонувала до останнього дня — випадок безпрецедентний в історії руху Опору. Після евакуації Освенціму, яка тривала з кінця жовтня 1944 року до 27 січня 1945 року, всі учасники освенцімського підпілля потрапили в інші табори, де влилися в місцеві підпільні організації і продовжували боротьбу.

Повстання в крематоріях було останнім і найбільшим збройним виступом в’язнів Освенціму. Воно відіграло свою роль, піднявши самосвідомість в’язнів, вселило в них віру у власні сили, в реальну можливість збройної боротьби з есесівськими катами. Воно показало, що невелика група погано озброєних в’язнів може успішно битися проти цілого есесівського гарнізону. Повстання збило пиху з гіммлерівських погромників і вбивць, розвінчало міф про «безстрашність» і «непереможність» кривавого воїнства, на картузах якого пишався череп з кістками. Відтоді, незважаючи на надзвичайні заходи, репутація військ СС в очах Гітлера похитнулася. Як стало відомо після війни, він докоряв Гіммлеру за розклад есесівських військ, які «не виправдали його надій».

Через величезні втрати, що їх зазнала німецька армія на Східному фронті, Гіммлер уже не міг збільшити есесівський гарнізон Освенціму. Більше того, він змуше-ний був забирати з охорони численних таборів цілі підрозділи для потреб Східного фронту. Навіть мобілізація в ряди СС зелених не могла зарадити справі. Ось чому гітлерівці змушені були відмовитися від своїх планів поголовного знищення в’язнів Освенціму.

Через два тижні після повстання з Освенціму в інші табори потяглися перші ешелони в’язнів. А ще через тиждень припинилися масові удушення в газовых камерах. В одному з останніх ешелонів був вивезений в Маутхаузен і автор цієї книги.

Отже, поза всяким сумнівом, повстання відіграло свою позитивну роль. Та це не означте, що з його учасників, колишніх в’язнів зондеркоманди, які залишилися в живих, знімається будь-яка відповідальність за вчинені ними злочини. Вони, як ї їхні хазяї есесівці, повинні дістати заслужену кару за співучасть у вбивстві мільйонів людей, а серед них дітей, жінок, старих, хворих. Не меньше семисот колишніх зондеркомандівців Освенціму ще й нині гуляє по світу. Певна річ, вони нікому не розповідають про те, що робили в Освенцімі, як душили газом, як запихали в топки крематоріїв, як спалювали на велетенських кострищах цілі ешелони людей, як виривали в них золоті зуби, як стригли жінок