Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

260
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старосвітські батюшки та матушки" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 94
Перейти на сторінку:
бу­ло вид­но в пе­карні на по­мості цілу ба­та­рею гле­чиків. Ди­рек­тор­ша, вже не­мо­ло­да німке­ня, су­хор­ля­венька та то­ненька, з дов­гою шиєю, зби­ра­ла з гле­чиків сме­та­ну. Її доч­ка, мо­ло­денька, ду­же делікат­на блон­дин­ка, пе­ре­ли­ва­ла з гле­чи­ка в мо­лоч­ник мо­ло­ко. На обох бу­ли де­ше­венькі, ря­бенькі, ку­ценькі сит­цеві сукні й білі хвар­туш­ки до са­мої шиї. Ба­ла­бу­шисі зда­лось, що то по­ра­ються ключ­ни­ця та нянька або гор­нич­на.

- Чи до­ма ди­рек­тор або ди­рек­тор­ша? - спи­та­лась їх Ба­ла­бу­ши­ха.


- Директора не­ма, по­шоль на фаб­рик, - обізва­лась ди­рек­тор­ша, й при тих сло­вах во­на од­чи­ни­ла двері в гос­тин­ну й поп­ро­си­ла до по­коїв гос­тей, мах­нув­ши ру­кою: во­на лед­ве вміла сту­ли­ти кілька ук­раїнських фраз, а її доч­ка бу­ла зовсім не­на­че німа, бо не вміла зовсім го­во­ри­ти ні по-руській, ні по-українській.


Гості увійшли в гос­тин­ну. По­кої бу­ли прос­торні й ду­же ви­сокі, з здо­ро­ви­ми вікна­ми, й чо­гось на­га­ду­ва­ли або фаб­ри­ку, або ка­зар­му. Стіни бу­ли чис­то ви­ма­зані вап­ною. В по­ко­ях бу­ло ма­ло ме­белі. По­кої зда­ва­лись по­рожніми. В гос­тинній сто­яла зібра­на на швид­ку ру­ку звідусіль прос­тенька мебіль. В другій кімнаті че­рез двері бу­ло вид­но не­по­мальовані та­бу­ре­ти й навіть прості му­жичі стільці, тільки чис­то-чис­то ви­миті. Тільки чу­дові заг­ра­ничні завіси на вікнах, чу­дові ки­ли­ми, роз­ки­дані на по­мості, розвішані на стінах, та розкішні ук­ри­ва­ла на ліжках, при­ве­зені з-за гра­ниці, на­тя­ка­ли на за­можність ди­рек­то­ра. На стінах висіли в чор­них ра­мах дві кар­ти­ни, на кот­рих бу­ли на­мальовані й роз­мальовані фар­ба­ми якісь мудрі ма­ши­ни.


Двері з при­хо­жої не­за­ба­ром од­чи­ни­лись, і в гос­тин­ну ввійшла ди­рек­тор­ша з доч­кою, вже без хвар­тушків. Ба­ла­бу­шисі й Насті все зда­ва­лось, що то слу­ги. Ко­ли це старіша да­ма про­сить гос­тей сіда­ти й са­ма сідає на ка­напі ря­дом з про­то­поп­шею. Ко­ло неї на стільці сіла пан­на. Тільки тоді гості до­га­да­лись, що то гос­по­ди­ня й її доч­ка.


Всі сиділи й мов­ча­ли. Ди­рек­тор­ша лед­ве вміла сту­ли­ти ук­раїнські фра­зи та ще й до то­го сил­ку­ва­лась го­во­ри­ти по-руській. Во­на дов­го до­би­ра­ла сло­ва й на­си­лу ви­мо­ви­ла, обер­та­ючись до Ба­ла­бу­ши­хи:


- Фи ду­же лю­бить му­зик? Фи учіль грать в фор­теп'ян?


- Я ду­же люб­лю му­зи­ку, я ар­тист­ка ду­шею, але нав­ряд чи вив­чусь. От моя доч­ка, - то вив­читься. А ви граєте на фор­теп'яні? - спи­та­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- О, я вже ста­рий. Я граль, та вже за­буль, - ска­за­ла ди­рек­тор­ша.


- А ви лю­би­те му­зи­ку? - спи­та­ла Нас­тя в ди­рек­торівни.


Директорівна тільки пле­чи­ма здвиг­ну­ла; во­на нічо­го не ро­зуміла.


- Вона доб­ре грат. Мосьє Га­нуш ду­же вчиль. Во­на лю­бит му­зик.


- Чи не скуч­но вам жи­ти ту­теч­ки на селі після заг­ра­ниці? - спи­та­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Я ніко­ли не скуч­но. Я маю ба­га­то ро­бить; о, ба­га­то ро­бить! Ра­но ро­бить, день ро­бить і по­ночі ро­бить. О, я не скуч­но. А фи не скуч­но в Бо­гус­лав?


- Нам в Бо­гус­лаві, ма­буть, нудніше, ніж вам тут на селі,- ска­за­ла Нас­тя.


- У вас в са­харні ба­га­то офіціалістів, та ще й з сім'ями: вам є до ко­го й в гості піти, є ко­го й в се­бе прий­ня­ти, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Ні, ні. В нас всі па­нич, не­ма жінка, не­ма доч­ка. Всі, всі па­нич. Фи ве­се­ло, я скуч­но, - ска­за­ла ди­рек­тор­ша.


"Ну, та й по­па­лись оце ми. Ма­буть, дов­го до­ве­деться слу­ха­ти та­ку лю­бу роз­мо­ву, - по­ду­ма­ла Ба­ла­бу­ши­ха й тро­хи не позіхну­ла. - Ко­ли б хоч Га­нуш прий­шов та заг­рав на фор­теп'яні".


А Га­нуш не при­хо­див. Роз­мо­ва тяг­ла­ся ду­же нуд­на. І гості й гос­по­ди­ня - всі по­то­ми­лись. Ба­ла­бу­ши­ха заг­ля­ну­ла в вікно й по­ба­чи­ла квітки на пиш­них клум­бах.


- Скільки у вас квіток! Які гарні, розкішні клум­би. Чи в вас є й са­док? От піти б та по­ди­ви­тись! - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха, лад­на втек­ти не тільки в са­док, але й далі за са­док.


- Прошу! Я бу­ду по­ка­зать вам квітка, - ска­за­ла ди­рек­тор­ша й вста­ла з ка­на­пи. За нею вста­ли й гості, і гос­по­ди­ня по­ве­ла їх у квітник. Ба­ла­бу­ха пішов за ни­ми, мовч­ки смок­чу­чи ци­бу­ка.


На чис­то­му повітрі гос­тям ста­ло ве­селіше. Го­род був розкішний, чис­то ви­по­ло­тий. Ко­ло до­му рос­ли три старі дикі груші, а ко­ло їх бу­ли роз­ки­дані клум­би, повні квіток. Клум­би бу­ли штуч­но об­ти­кані че­ре­пи­цею та обп­ле­тені дуб­ця­ми з ліщи­ни; зда­ва­лось, не­на­че хто роз­ки­дав по траві чу­дові ко­ши­ки, повні уся­ких квіток. На го­роді, поміж гряд­ка­ми бу­ряків, морк­ви й уся­кої го­ро­ди­ни, ви­ли­ся доріжки замість бо­ро­зен. Доріжки бу­ли скрізь об­сад­жені гірлян­да­ми квіток, обп­ле­тені ліскою. Ди­кий ща­вель, пе­ре­сад­же­ний на доб­ре виг­ноєну зем­лю, розрісся й ус­лав гряд­ки здо­ро­вецьким зе­ле­ним лис­том. Спар­жа, помідо­ри, су­ниці, по­лу­ниці, си­ня ка­пус­та, квітна ка­пус­та, са­ле­ра, шпи­нат ус­те­ля­ли гряд­ки, не­на­че ок­са­ми­то­вий ки­лим. Ніде не вид­но бу­ло ні бур'яни­ни. Це бу­ла культу­ра, за яку Олесі навіть і не сни­лось, і не при­вид­жу­ва­лось.


Директорша во­ди­ла гос­тей і по­ка­зу­ва­ла не стільки квітки, скільки ого­ро­ди­ну та розкішні ще­пи шпа­нок-ви­шень, лу­то­вок, яб­лунь, мо­рель та груш.


- Та й ба­га­то ж у вас квіток! Більше, ніж у ме­не. Це ви дбаєте за квітки з доч­кою? - спи­та­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Ні, ні. Я маю ба­га­то ро­бо­та. То си­ни мої самі ко­пав, самі са­див. О, во­ни лю­бит квітку! - ска­за­ла ди­рек­тор­ша.


Довго кру­ти­лись во­ни на го­роді. Ди­рек­тор­ша по­ка­за­ла вже навіть усі гряд­ки ци­булі й пет­руш­ки. Гос­тям не хотілось вер­та­тись до ха­ти. Ба­ла­бу­ши­ха ну­ди­лась в дамсько­му, на­че німо­му то­ва­ристві й все виг­ля­да­ла Га­ну­ша. Ко­ли це од­чи­ни­лась хвіртка з фаб­рицько­го дво­ра. На доріжці з'явив­ся Шмідт з Га­ну­шем, а за ни­ми йшли два мо­лоді па­ничі. Ди­рек­тор­ша по­ве­ла гос­тей їм на­зустріч. Гості поз­до­ров­ка­лись. Ди­рек­тор по­ре­ко­мен­ду­вав своїх синів. То бу­ли мо­лоді гарні німчи­ки, з ли­ця схожі на паннів. Обид­ва бу­ли ви­сокі та тонкі, уб­рані в ле­генькі літні прос­тенькі кос­тю­ми. Але кмітли­ве око Ба­ла­бу­ши­хи прикміти­ло на їх тонкі со­роч­ки з гол­ландсько­го по­лот­на, такі тонкі й так вип­ра­су­вані, з та­ки­ми но­во­мод­ни­ми коміра­ми, яких во­на в Бо­гус­лаві не ба­чи­ла. Стар­шо­го зва­ли Гус­та­вом, мен­шо­го Гер­ма­ном.


"От би за­лу­чи­ти кот­ро­гось кра­су­ня для моєї Насті", - по­ду­ма­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


Господар поп­ро­хав гос­тей до по­коїв. То­ва­рист­во ста­ло більше й ве­селіше. Па­ничі й ди­рек­тор вже доб­ренько вміли го­во­ри­ти по-українській, вив­чив­шись од фаб­рицьких робітників та робітниць. Ба­ла­бу­ши­ха поп­ро­си­ла Га­ну­ша заг­ра­ти на піаніні. Піаніно бу­ло гар­неньке, а ви­со­ка за­ла ма­ла чу­до­вий ре­зо­нанс, аж лу­на ля­ща­ла по світлиці. Ба­ла­бу­ши­ха й Нас­тя по­ве­селіша­ли.


Тим ча­сом фаб­рицькі офіціалісти, по­ба­чив­ши коні й віз пе­ред ди­рек­торським до­мом і куп­ку дам в квітни­ку, до­га­да­лись, що в ди­рек­то­ра гості, й по­ча­ли забіга­ти з усіх усюдів. Бу­ло свя­то, день вільний. В за­лу увійшли два фран­цу­зи са­ха­ро­ва­ри, за ни­ми слідком прий­шли два по­ля­ки з кан­це­лярії, який­сь ста­рий ка­ва­лер, товс­тий німець Мон­таг і ме­ханік англіча­нин. За­ла ста­ла

1 ... 85 86 87 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"