Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі 📚 - Українською

Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

533
0
18.07.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аквітанія" автора Ева Гарсіа Саенс де Уртурі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87
Перейти на сторінку:
я була, але змусила себе вдивлятися у воду і вслухатися в тишу, що настала після зникнення Галерана.

Це був мир, відсутність конфлікту.

Тоді, досі не вірячи в нову реальність, я побігла вгору по сходах в пошуках Людовика і своєї донечки.

 

64 Передостанній день війни

ЕЛЕОНОРА

Париж, 1149

Ми досі не мали змоги залишитися наодинці, король Франції та герцогиня Аквітанська.

Я відправила бабусі листа, в якому розповіла все, що трапилося. Вона, яка стала ворогом свого чоловіка Трубадура, коли він замінив її на мою іншу бабусю, з радістю прийняла сестер, що ховалися в монастирі в Компостелі. А також Волдена, який міг кожного дня відвідувати свою маму в змішаному абатстві у Фонтевро, під захистом аквітанських котів. Поки що я змовчала правду про смерть батька, це вимагатиме моїх дипломатичних вмінь і обережності.

Сюжер волів не відкривати Церкві своє справжнє походження, але я постаралася, щоб його прийняли в сім‘ю, і Аліса та Марія невдовзі звикли називати його “дядьком” і відноситися до нього, як до люблячого діда, яким він завжди хотів бути.

Я зі свого боку відмовилася від намірів просити в Риму визнати наш шлюб недійсним.

-- Я не обманюю себе, Елеоноро, -- сказав мені Людовик в першу ніч після повернення, коли ми сиділи поряд з каміном в моїх покоях. – Знаю, ти ніколи не пробачиш мені за смерть Раймундо, так само як я змирився, що згадую про Вітрі кожного разу, коли бачу тебе. І не знаю, чи з таким багажем ми зможемо жити далі. Ми не можемо забути все те, що відбулося між нами. Але я сподіваюся. Над нами вже не висить тінь вбивства твого батька, зник Галеран, який затикав тобі рота… Може це останній день війни.

-- Це не так, Людовику. Не так. Ми ті, хто ми є, королі Франції та герцоги Аквітанські, й нас завжди чекає наступна битва. Але тепер я думаю, що “Я не здамся”. Життя не стане легшим, але ми можемо стати сильнішими. Я волію думати, що завжди, кожен день, в нас буде передостанній день війни.

 

Від автора

Життя Елеонори Аквітанської вистачило б не тільки на книжку, а на цілу енциклопедію. Елеонора прожила незвично довго, відійшовши від політичного життя, вона померла у вісімдесят два роки в своєму улюбленому абатстві Фонтевро.

Коли я почала вивчати її біографію, то зрозуміла, що в романі зможу описати тільки кілька років з її життя, настільки насиченим воно було. Тому вирішила зосередитися на початкових роках, які охоплювали період від смерті її батька до повернення зі Святої Землі.

Після цього в Елеонори був час, щоб розлучитися з королем Франції, одружитися з майбутнім королем Англії, народити ще вісім дітей, розпочати, з допомогою Людовика і його трьох нащадків, повстання проти свого другого чоловіка, який ув‘язнював її протягом п‘ятнадцяти років, і діяти як королева-регент Англії, коли її син Річард I Левове Серце вирушив у хрестовий похід.

Про ї неймовірну фізичну і психічну силу свідчить один з її останніх подвигів: у вісімдесят років вона вирушила на коні в Іспанське королівство, щоб вибрати серед своїх онук ту, що вийде заміж за онука Людовика і стане королевою Франції. Мене вразило, що історія між Елеонорою і Людовиком постійно перепліталася, як і кров їхніх відповідних потомків.

Після того, як я написала кілька історичних романів – Сага про довговічних, Діти Адама, Квиток на Таїті, Володарі часу – досвід навчив мене, що коли пишеш історичний роман, надходить мить, коли з огляду на сюжет літературна розповідь розходиться з історичними даними й датами. Всі творчі вільності я допускала свідомо, користуючись свободою, яку надає художня література.

Я змінила дати таких подій, як смерті Філіпи Тулузької, Людовика Товстого, матері Елеонори чи народження Сюжера. Всі вони були настільки цікавими історичними персонажами, що я завжди воліла написати ”що було б, якби”, замість менш привабливої реальності.

Обираючи імена персонажів, я завжди керувалася власною думкою. Я могла обирати серед французьких, окситанських, англійських чи іспанських варіантів. Людовик міг бути Luis, Louis чи Loys, так само в мене була можливість обирати між Алісою, Alix чи Aelis.

Так само намагаючись створити фіктивний всесвіт з усіма подробицями, яких вимагав настільки багатий світ, я вигадала неіснуючий Посібник життя герцогів Аквітанських, хоча деякі максими, такі як “Мало перемогти, головне -- скористатися перемогою і її здобутками”, інспіровані висловами історичних персонажів таких, як Наполеон, чи посібниками такими як Мистецтво розсудливості Бальтасара Грасіана.

Цікаво, що я народилася 20 серпня, в день святого Бернарда Клервоського, а закінчила роман 1 квітня, в день смерті Елеонори в абатстві Фонтевро. Розповідають, що вона залишалася високою, красивою і вишуканою, що вона зберегла всі зуби, й що в неї було довге, біле волосся.

Коли ми ще вільно могли подорожувати Європою, в день, коли я відвідала її могилу, я востаннє відчула синдром Стендаля. Перед нею, що стискала в своїй гробниці зелений часослов – хотілося вірити, що це був саме той, подарований Людовиком – обшарпаний за вісімсот років, що минуло, я прошепотіла: ”Присягаю, що напишу для тебе книжку, Елеоноро. Колись я засну тут, поряд з твоєю могилою і подарую її тобі”.

Ось ця книжка, моя люба Ліє. Цих два роки ти була мені матір‘ю, сестрою, бабусею і менторкою.

В цей незвичний 2020 рік я представила на премію Планета свій роман під назвою Останній день війни. І сьогодні, коли я закінчую його в повній ізоляції, для мене це останній день війни.

1 квітня 2020

Aquitania

Eva García Sáenz de Urturi

-- -- -- -- -- -- -- -- -- -- --

Переклад з іспанської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

Почитайте мої інші переклади:

Злодійка, яка смикнула лихо за косички -- Майкл МакКланг

Чорний Загін -- Глен Кук

Вовчий легіон -- Адам Пшехшта

Демони Ленінграда -- Адам Пшехшта

1 ... 86 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"