Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

Але не кілька ж годин поспіль! Тим більше, вона знала про «пунктик» Сергія: він завжди слідкував за зарядом телефону, а тому те, що той розрядився, потрібно було виключити.

Телефону Юрія, нового начальника Сергія, в неї не було. Тому, коли, ближче до вечора, її стала охоплювати паніка, вона спробувала набрати номер Ніки. Можливо, та знає, що тут потрібно робити у таких ситуаціях? Але її телефон був також поза зоною зв’язку.

Зробивши ще кілька безуспішних спроб, вона використала останній засіб: зателефонувала Вікентію. Та зраділа вже тому, що почула у слухавці живий голос.

-Слухаю, - сказав Вікентій нейтральним тоном, ніби не зрозумів, хто телефонує.

-Привіт. Це Оля. Пам’ятаєш, подруга Ніки…

-Звичайно. Тільки … вибач, в нас тут … дещо сталося… Якщо нічого термінового, можливо, завтра?

-Це ти мене вибач, але… Так, мабуть, терміново… Серьожа зник.

-Що значить – зник? – перепитав Вікентій.

-Те й значить… Пішов на роботу, та з ним немає зв’язку. Телефон «поза зоною», а такого ніколи не бувало… Та…

-Так… Зачекай, я зараз Юрку передзвоню. Спитаю, чи він був там, та наберу тебе, добре?

-Ну, давай… - З точки зору Ольги, це вже було щось. Хоча б якийсь рух, хоча б хтось їй допомагає. Можливо, щось з’ясується… Але через кілька хвилин вона отримала зворотній дзвінок. Вікентій розпочав без церемоній:

-Так… Сергія на роботі не було. Юрко не знає, де він, та сам його шукає, в них там якісь питання потрібно було вирішити. Тому … телефонуй до поліції, терміново. Або сама їдь до найближчого райвідділу. Знайдеш..? Я, вибач, тобі зараз не допоможу. А заяву … про зникнення чоловіка вони приймуть лише в тебе, розумієш?

-А … що сталося, що ти…

Вікентій вирішив розповісти, як є:

-Хтось викрав Ніку. Я підняв усіх, як ти розумієш… Але те, що зник Сергій, може бути якось пов’язано із цим. Тому … ти подавай заяву, я зараз зателефоную … щоб вони тебе не від футболили… Та нехай займаються усім цим разом. Тобі сказати, де ваш райвідділ..?

А за хвилину він ще раз потурбував генерала. А той одразу зрозумів, вислухавши нову розповідь, що відбувається щось надзвичайне та значне, що виходить за межі викрадення заради викупу чи, можливо, дій навіженого, але багатого залицяльника. Бо коли до таких подій, та ще й пов’язаних із російським крупним бізнесменом, домішується викрадення політичного біженця з тієї ж Росії… Очевидно, й Вікентій чогось недомовляє, але не телефоном же з’ясовувати… В нього не залишалося іншого вибору, як наказати створити ще одну слідчо-оперативну групу. Поки й цю справу не перехопила СБУ. Генерал бачив можливість записати успіх на свій рахунок. А, якщо будуть задіяні усі ресурси, а … думати буде Вікентій Невмер-Голова, - шанси на успіх є. Він розумів, що Вікентій не залишиться осторонь, не буде пасивно чекати результатів. Та наказав усіляко співпрацювати із заявником, не просто формально, а вислуховуючи його думки та, за можливості, реалізовуючи.