Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

Декілька днів по тому...

Сьогодні у нас 31 грудня! 

Я з Дейвом, Лією та Адамом з самого ранку поїхала у супермаркет. Ми вирішили зробити невелику вечірку для нас у честь цього свята. 

За ці декілька днів у нас сталося багато чого: Лія успішно підписала ще деякі документи й тепер стала повністю керувати бізнесом Майка. Але це пів біди. Гірше те, що вони заручилися. Я була шокована, дізнавшись про це, і категорично наполягала їй відмовитися, але зараз вона цілком добре справляється зі справами й ніяких проблем немає, тому зараз я спокійна. Можливо я взагалі даремно переживаю?

Дейву та Адаму запропонували контракт після перемовин, якого тато вже давно чекав, і вони його успішно підписали. Я ще ніколи не бачила тата таким радісним після того, як ми розповіли йому про це, і хлопці були не менш такими. Вони два дні святкували цю подію у всіх популярних барах Вашингтона, проте потім дуже важко від цього «відходили». Ну, але тепер їм уже нічого не бракує. 

А у моєму житті немає нічого нового... Я так само часто спілкуюся з батьками по скайпу і надалі зустрічаюсь з Дейвом. Але вже не таємно. Ми призналися у цьому Лії та Адаму. Я віддала подрузі її виграні двісті баксів, а Адам, "за таку прекрасну новину" - з його слів, поставив нам всім класну пляшку коньяку. Єдине, що ми попросили їх, так це не промовитися нашим батькам після того, як вони приїдуть. Якщо ми з Дейвом до того часу залишимося разом, ми мусимо самі розповісти їм про це.

У супермаркеті у нас часто виникала суперечка, що саме нам купити. Ми були там десь дві години та нарешті дійшли згоди щодо покупок. Ми купили багато випивки: шампанське, вино, дві пляшечки віскі. А з їжі ми купили філе і декілька овочів для салату й рагу. Нам вистачить.

З безліччю пакетами ми дійшли до нашої машини й почали складати їх у багажник.

- Ей! Та куди ти це кладеш? Ти що не бачиш, що я вже тут поставив пакет? - закричав Адам на Лію.

- Ну то забери його, а я поставлю тут свій! - відповіла та і, штовхнувши Адама, вона поставила свій один легенький пакет посередині багажнику.

- Ну це капець! Якщо ти така розумниця, то скажи, де ми поставимо всі інші десять пакетів? - запитав розлючено хлопець, показуючи три пакети у його руках.

- Це вже не мої проблеми, став, куди хочеш! - відповіла так само Лія.

- Ей, ви можете там швидше вирішувати хто, куди й що саме кладе?! - втрутився у їхній діалог Дейв, скривившись від чотирьох важких пакетів, які він досі тримав у руках. 

- Так, будь ласка! Ліє, ти поставила? Будь добра, відійди, щоби ми теж їх поклали, - підхопила розмову я. 

- Прошу! - сказала подруга і відійшла від машини, алилуя!

Тоді ми швидко поскладали пакети з продуктами у багажник, а два пакети, які не помістилися туди, ми помістили у салон.

- Нарешті… Ну що? Поїхали? - сказав Дейв, сідаючи в авто.

- Давно пора, - втомлено відповів Адам, зробивши, так само як друг.

- Ей, стоп. Я ще хочу прогулятися по магазинах. Ліє, ти зі мною? - запитала я.

- Ще питаєш, звісно? - сплеснула у долоні подруга і стала коло мене. - А ви їдьте додому. Ми через пару годин повернемось.

- Добре, тільки не довго, щоби я не встиг скучити, - відповів Дейв і поцілував мене.

Після цього хлопці поїхали додому, а ми з Лією залишилися на парковці. Вона спитала:

- Ані, а навіщо ми йдемо туди знову? 

- Новий рік - новий одяг і нові враження, - підморгнувши сказала я. - Ходімо?

Лія усміхнулася, і ми разом повернулися до торгового центру.

Ми не пропускали жодного бутика. В одному я вибрала пару світлих джинсів, у другому гарну сорочку, у третьому бежевий тренч на літо, а у бутику зі взуттям пару червоних і чорних шпильок. Лія не відставала: вона придбала і куртку, і кросівки, і спідницю, і ще й декілька гарних блуз.

Плануючи вже повертатися, я раптом побачила гарний магазин із сукнями. Я швидко взяла Лію за руку і завела її туди.. Для примірки вибрала три сукні, але найкраще підійшла мені лише одна. Вона була глибокого синього кольору і спідниця в ній злегка додавала пишності. Мені пасувало. Лія також вибрала собі сукню, але та була у чорному кольорі й повністю облягала тіло. Подруга любила таке.

Розплатившись за сукні, ми нарешті пішли додому. Тільки-но ступивши на поріг, ми почули неприємний запах диму і, кинувши наші пакети з одягом, помчали на кухню. Хлопці, готуючи щось, стояли біля духовки. Я запиталась:

- О, Боже! Що тут трапилось?

- Вечеря не вдалася, - розлючено відповів Адам, заглядаючи крізь віконце у духовці.

- Ми думали приготувати дещо, щоби ви не стояли багато біля плити, готуючи їжу. А вийшло ось що, - сказав Дейв, махаючи рушником біля плити.

- Відчиніть хоча б вікно, тут запросто можна задихнутися! - крикнула Лія і відчинила повністю вікно.

- Так, тепер нехай тут трохи провітриться. Ходімо у вітальню.

Трохи посидівши там, ми знову повернулися на кухню, на якій тепер уже можна було дихати, і почали готувати. На приготування всіх наших святкових страв пройшло десь чотири години. Аж чотири!
Я, поки Лія і хлопці доробляли страви, пішла накривати на стіл. Постелила гарну святкову скатертину, поставила всі прибори й тарілки. Розклали їжу. Доробивши все, ми полюбувалися нашою роботою і розійшлися по кімнатах святково одягатися. Я прийняла душ і одягла сукню, яку купила сьогодні. Хлопці, почну з Адама - одягнув червону сорочку з метеликом на шиї та джинси, а Дейв білу сорочку з тоненькою краваткою і чорні штани. Як йому гарно у сорочці, я млію... Дейв, побачивши мене, підійшов до мене і сказав: