Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Тихін швиденько відтягнув чоловіка поглибше в рідкі кущі. Під ногами дуже до речі знайшов шматки проволки, якими міцно зв'язав руки й ноги своєї здобичі. Коли нарешті розібрався з ним, повернувся до будівлі. 

Там було тихо, і Маєвський зачаївшись, обережно пробирався до входу. Коли скрипнули двері, він і взагалі застиг, як кобра перед кидком. Тільки коли темпа постать опинилась в зоні доступу, мертвою хваткою схопив за шию і з усієї сили гепнув головою об протилежну стіну. 

Та цей виявився міцним. Швидко оговтався і спробував звільнитись з Тихонових лап. Однак, коли був вже дуже близький до цього і зміг вивернутись, закляк від направленого просто в обличчя пістолета Маєвського. 

– Не рипайся! Поліція! – прошипів Тихін, все ще сподіваючись не “засвітитися” перед іншими. 

Найманець, а Маєвський встиг швидко оцінити, що посіпака був скоріш за все саме ним, слухняно затих. 

– Скільки вас? – пошепки спитав. 

– Іди до біса! – прошипів у відповідь і отримав удар в щелепу, від чого почав з’їжджати по стіні. 

– А ну стояти, а то пристрелю її! – пролунало з будівлі. 

Вітренко міцно тримав Жанну, притиснувши зброю до її скроні. 

– Чччорт! – глухо прошипів Тихін, опускаючи свій пістолет...