Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

Скарлет рушила у тому напрямку, і в момент, коли раптом запала тиша, як буває навіть на людному зібранні, розчула голос Віллі Гінена, офіцера міліції, що запитав у лоб:

— То ви хочете сказати, сер, що Справа, за яку віддали життя наші герої, для вас не священна?

— Якщо ви потрапили під поїзд, то це має означати, що ви своєю смертю освятили залізничну компанію? — якнайсумирніше поцікавився й Рет, наче справді сподівався почути відповідь.

— Сер,— заявив Віллі тремтячим голосом,— якби ми були не під цим дахом...

— Мені страшно й подумати, що тоді могло б статись,— відказав Рет.— Адже ваша хоробрість загальновідома.

Віллі весь побагрянів, і розмова урвалася. Всі стояли ні в сих ні в тих. Віллі ж був дужий і здоровий юнак, придатний до війська, але він таки лишався в тилу. То правда, він був один у матері, і врешті хтось же мусив і в міліції служити, обороняти штат. Та, коли Рет згадав про «хоробрість», дехто з офіцерів із шпиталю пирхнув іронічним смішком.

«І чого він не тримає язика на припоні! — роздратовано подумала Скарлет.— Псує усім вечір».

Доктор Мід грізно насупив брови.

— Для вас, молодий чоловіче, можливо, нема нічого священного,— сказав він на весь голос, як звик промовляти з трибуни.— Але для щирих патріотів і патріоток Півдня багато що священне. Це — свобода нашого краю від узурпаторів, це Права Штатів, це...

Рет стояв з байдужим виглядом, а коли заговорив, лагідно урвавши лікаря, в голосі його чулися нотки легкої нудьги.

— Усі війни священні — для тих, хто мусить воювати,— мовив він.— Коли б ті, хто розпалює війни, не оголошували їх священними, який би йолоп захотів накладати головою? Але хоч би які гасла виголошували оратори, що сплавляють дурнів на війну, хоч би які благородні цілі ставили перед ними, причина воєн одна. Ця причина — гроші. Всі війни — це, по суті, гризня за гроші. Тільки, на лихо, мало хто це усвідомлює. Усім баки забито сурмами, барабанами й красивими словами ораторів, які відсиджуються в тилу. Часом їхній войовничий клич звучить так: «Врятуймо гроб Господень від погані» Часом так: «Геть папістів!» або «За свободу!». А бува й так: «За Бавовну, Рабовласництво і Права Штатів!»

«Навіщо він сюди папу римського приплів? — подумала Скарлет.— Та й гроб Господень теж?»

Вона вже підходила до гурту сперечальників, аж це побачила, що Рет невимушено відкланявся й рушив до дверей. Скарлет поспішила була за ним, але її перепинила місіс Елсінг, притримавши за спідницю.

— Нехай собі йде,— голосно сказала вона, щоб чути було на всю притихлу напружено залу.— Нехай іде. Він зрадник і спекулянт. Зміюка, яку ми пригріли на грудях!

Рет, що стояв уже в холі з капелюхом у руці, не міг не почути цих слів, розрахованих передусім на його вуха; він обернувся й обвів очима присутніх. Потім визивно кинув погляд на пласкі груди місіс Елсінг, осміхнувся раптом, уклонився й вийшов.

*

Місіс Меррівезер поверталася додому в колясці тітоньки Туп, і ледве усі четверо дам улаштувались на сидіннях, як вона зірвалася:

— Отож маєте, Дріботуп Гамільтон! Сподіваюсь, ви задоволені?

— Чим це? — наполохано перепитала тітонька Туп.

— А поведінкою цього пройдисвіта Батлера, якого ви так охоче приймали.

Закид цей збив тітоньку з пантелику і, розгубившись, вона й не подумала нагадати місіс Меррівезер, що та й сама не раз запрошувала Рета Батлера до себе. Скарлет і Мелані, однак, пригадали цю обставину, але, виховані у повазі до старших, нічого не сказали. Натомість вони стали пильно придивлятись до своїх рук у рукавичках.

— Він зневажив нас усіх і навіть Конфедерацію,— заявила місіс Меррівезер, масивний її бюст у розшитому дрібним бісером корсажі прийшов у рух.— Сказати, що ми воюємо задля грошей! Що наші провідники брешуть нам! Та його у тюрму за таке треба! Атож, у тюрму. Я поговорю про це з доктором Мідом. Якби містер Меррівезер був живий, він би показав йому! Послухайте-но, Туп Гамільтон. Ви повинні тепер і на поріг до себе не пускати цього лотра!

— О Боже! — безпорадно зітхнула Туп, маючи такий вигляд, наче ось-ось Богу душу віддасть. Вона благально глянула на дівчат, але ті втупили очі долі, тоді з надією перевела погляд на випростану спину дядька Пітера. Вона знала, що йому чути кожне слово, тож сподівалася, що він обернеться й докине щось до розмови, як частенько робив раніше. Вона сподівалася, що він скаже: «Ну, годі, місіс Доллі, дайте вже спокій міс Туп»,— але він сидів ані ворухнувшись. Він несхвально ставився до Рета Батлера, і бідна Туп знала це. Тож вона зітхнула й промовила: — Ну, коли ви так гадаєте, Доллі...

— Я й справді так гадаю,— рішуче відказала місіс Меррівезер.— Я взагалі не можу втямити, з якої такої причини ви стали його приймати. Від сьогодні йому не буде місця в жодному порядному домі Атланти. Зберіться з духом і не пустіть його на поріг.

Місіс Меррівезер гостро глянула на дівчат.

— Сподіваюся, ви обидві теж чуєте мої слова,— провадила вона далі,— бо це трохи й ваша вина, що ви були надто вже з ним ввічливі. Скажіть йому гречно, але твердо, що його присутність у вашому домі й ці відступницькі балачки геть небажані.

Скарлет уже вся клекотіла, готова збунтуватись, як та конячка, що відчула чужу руку на гнуздечці. Але не зважилась, боячись, щоб ця достойна матрона знову не написала її матері.

«Стара корова! — подумала вона, аж паленіючи від ледь стримуваної люті.— Ото була б насолода — в очі їй врізати, що я думаю про неї та цю її звичку всіма верховодити!»

— Я й у думках собі не покладала, що коли-небудь почую такі відступницькі балачки про нашу святу Справу! — вела далі місіс Меррівезер у праведному гніві.— Кожного, хто не згоден, що наша Справа священна й благородна, треба повісити! Я не хочу й чути, що хтось із вас двох коли-небудь ще вступить з ним у розмову! Але що це з вами, Меллі? Боже милостивий!

Мелані сиділа біла мов стіна, очі широко розплющені.

— Я не перестану з ним розмовляти,— тихо сказала вона.— Не буду до нього нешаноблива. І не замкну двері йому перед носом.

Місіс Меррівезер так рвучко видихнула з легенів повітря, наче її проштрикнули, як повітряну кулю. Тітонька Туп