Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Вони нажили собі найнебезпечніших ворогів! – вона трохи помовчала, а потім додала: – Щойно все закінчиться, ви повернетеся до Ситова. Темні туди не сунуться. От же ж трясця!..

Вона довго по-гномськи вилаялася. Ого! Цього я від неї не очікувала.

– Фу! – звискнув клоп. – На вигляд пристойна ельфійка, а лається як п’яний гном!

– Де ця блоха?! Я розчавлю його! – в одну мить підскочила до мене Ши.

На її плече лягла рука Рані.

– Ти надто бурхливо реагуєш на те, що відбувається, – рівним голосом промовив він, наче ми щойно розповіли про те, як приймали природні ванни в гарячих джерелах Вересового Цвіту, а не побували в лігві найманців.

– Налякала клопа погрозами! – Шафран зробив коло над моєю головою. – Мене все одно не можна вбити.

Я обвела поглядом друзів, ті принишкли, кожен задумався про щось своє.

– І це, – порушила я тишу, – нам упир допоміг вибратися з грального будинку.

– Як... який ще упир?!

Ельфійка стала схожа на гору Праску. Цікаво, якщо до неї зараз прикласти шматки м’яса, вони просмажаться? А от пара з гострих вух ось-ось повалить!

– Звичайний, – знизала плечима я. – Сказав, що його звуть Арбінем Кронту.

Ши-Ранса прикрила долонькою рота, немов з моїх вуст зірвалося прокляття або гномська лайка, що образила світлі почуття вразливої ельфійки. А очі стали вдвічі більшими, витрішкуватими, як у сови.

– Та що сталося, га?! – не витримала вже й Кхибра.

– Поводитеся так, ніби ми думки читати вміємо, – підтримала я подругу.

– Я не могла вас знайти в підземеллі, – задумливо протягнула Іггірія. – Ментальний пошук не дав відповіді.

– І не дивно, там занадто потужне джерело темної магії, – я згадала відчуття присутності джерела. Воно немов поглинало нашу світлу магію, яка ще толком не прокинулася.

– Як воно вас знайшло? – голос Скрираніеля ледь не скрипів від відчаю.

– Як-як, у гральному будинку познайомилися. Якби не він, ми б не вибралися. Гравці б нас розірвали б на шматки, а стрижа розібрали по пір’їнці, – заступилася за кровопивця Кхибра. – Та й найманці б живими не випустили б.

– Від табору ні на крок, – скомандувала Ши.

– Ми твоїх порад не потребуємо! – Шафран задзижчав крилами.

– Заткни його, бруднокровка! – звузила очі наречена Рані та стала схожою на хижу кішку. – Або, я за себе не відповідаю! Закрию його в якій-небудь банці й нехай там сидить допоки не здохне!

– Ти її ще знайди! – пирхнув фамільяр.

Ши-Ранса тупнула як маленька примхлива дівчинка, якій відмовилися купувати ляльку. Нижня губа від гніву тремтіла, як і кінчики вух, які з ніжно-рожевих стали багряними. Пальці стиснулися в гострі кулаки.

– Скріраніеле, це твої підопічні, ти й розмовляй із ними! А я не бажаю спілкуватися з тупими дівками! – рявкнула вона.

– Тихіше, – заступився за мене Герман. – За останні десять хвилин ми тільки й робимо, що вислуховуємо твої претензії. Досить ображати мою дівчину! Замість цього краще б розповіла у чому справа.

Він підвищив голос, на це миттєво відреагував Ронс: підбіг і загарчав на ельфійку. Але ніхто навіть не посміхнувся, хоч малюк і виглядав кумедно.

– Арбінем із найдавнішого роду Перших, – почала Іггірія.

– Він цього не приховує, – кивнула я.

– Он як? – брови ельфійки поповзли на лоба. – Тоді не сподівайтеся, що він зробив усе просто так. Я правильно зрозуміла: він допоміг вам утекти?

– Так, – Кхибра понуро дивилася то на мене, то на Іггірію.

– Він вимагатиме плату.

Я згадала келих із кров’ю, який він замовив у гральному будинку, і його ікласту посмішку.

– Його можна вбити? – пожвавився Боґріс.

– Він радше вб’є тебе, – Діерг кинув на нас незадоволений погляд. – Нам невідомо хто і коли його пробудив. Якщо недавно, то шанс є. Якщо давно, то, – майстер клинків знизав плечима, – у нас може й не бути шансів. Навіщо ви тільки прийняли його допомогу? – його голос був сповнений відчаю і жалю.

– Ви такі всі розумні! – не витримала я. – Треба було тобі, Ши, піти в підземелля, виграти Пристрасть Ліссейли та повернутися верхи на хіллагарійському скакуні! При цьому залишитися непоміченою ніким. А ви, – я кинула обурений погляд на Іггірію з Діергом, – склали б їй чудову компанію. Тоді б усе пройшло гладесенько-рівнесенько. Вийшли б із підземелля в білому одязі та з коронами на головах! Ні в кого допомоги не попросили, а ворогів посікли б у капусту!

– Та як ти смієш?! – Ши-Ранса насилу стримувала гнів. Щось до болю знайоме промайнуло в її обличчі. Що – я так і не зрозуміла.

– З мене досить! Можеш шипіти далі! – я встала і попрямувала до берега.

– Руто, почекай! – за спиною почулися квапливі кроки Гери.

Я прискорила крок. Не хочу нікого чекати. Хочу повернутися в Ситів, в академію, у тітчину таверну. І нехай горять всі ці таємниці магічним вогнем! І скачи воно все конем! Краще провалити цю пригоду і повернутися з порожніми руками, аніж продовжувати вислуховувати шпильки та образи від пихатої Ши-Ранси. Руки так і сверблять, щоб насипати їй у штани чорних мурах!