Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Не встигла я вмоститися на камені, як поруч сів Герман. Він обійняв мене і зібрався було втішати, але я лише зітхнула. Він зі здивуванням подивився на мене, мабуть очікував, що я вже реву та розтираю сльози по щоках. Але плакати не хотілося. Усередині, немов магма сплячого Огралліяза, клекотіла злість.

– Та щоб мене дракон обслинив! – як же хвацько я підхопила лайку гномки! – Як я втомилася від її шпильок! Руки так і сверблять запустити в неї чимось важким!

– Тримай, воїтелько, – Герман простягнув мені бабусин медальйон. Я його миттєво вдягла. Тілом пройшла хвиля знайомого тепла, немов бабуся обійняла мене після важкого дня. Злість потихеньку почала відступати.

– Дякую, – тільки й змогла видавити я і стиснула від образи губи.

Почувся шерех кроків, хто б сумнівався – вся компанія в зборі! Лік, Альг, Богріс, Кхибра і Тіатаріасса, яка приєдналася до нас у Кришталевій Конюшині.

– Руто, ти як? – сіла поруч зі мною тролиця.

– Нормально, – буркнула я.

– Я б у неї чимось запустив, – діловито сказав Лікраніель, ніби почув мої слова. – Терпіти не можу цю вискочку. У нашому місті повно гідних ельфійок, але мій братик чомусь вибрав саме цю мимру.

– Ши має рацію в одному – ви у великій небезпеці, – тривожно подивився на нас із Кхиброю Богріс.

– Ти щось знаєш про найманців? – Альг зацікавлено глянув на друга.

– Я згадав дещо про упиря. Шрам недарма їсть свій хліб.

Шість пар уважних очей вирячилися на нього в очікуванні інформації.

– Він не просто з роду Перших Древніх, – почав Гріс, – він і є Перший Древній. Той, хто обернув на упирів безліч людей. Найсильніші воїни, найпрекрасніші дівчата й жінки... Але тільки мало хто з них залишився в живих мерцях... Убиті й прах розвіяний. Але...

Ми не зводили з Богріса очей.

– Що ви так витріщаєтеся? Подекуди залишилися нащадки. Ті, кого він встиг обернути. Некроманти королівства тримають ніс за вітром і гостро реагують на випадки, коли в далеких селах знаходять знекровлені трупи юнаків або дівчат. Кому потрібна армія упирів? – він трохи помовчав, а потім додав: – Але якщо прокинувся Арбінем, то нічого доброго не чекайте.

Ми приголомшено мовчали.

– Спочатку бандити пробудили Зурмса, якого ми відправили в теплі обійми Маруни, а потім хтось пробудив Першого, – констатував Лік. – Адже сам він не міг прокинутися, адже так?

– Так. Бандитам невідомий ритуал пробудження, – заперечив Богріс. – Це зробив маг. Дуже сильний маг, який знає магію крові. І не просто знає, а практикує. Тут однією теорією не обійтися.

– Скажи, Грісе, а ревенант може це зробити? – я підняла тривожний погляд на приятеля.

– Навіщо йому це? Мертві рідко пробуджують мертвих. А ревенант, якщо такий десь і є – шукає свого вбивцю. І поки не знайде, не заспокоїться. Будь-хто, хто стане у нього на шляху, приречений на смерть. Його неможливо вбити ані зброєю, ані отрутою, ані магією, – повторив слова Шафрана Богріс. – Стоп! А чому ти про це питаєш? Ви... ви... що, зустріли у Вайге-Норі ревенанта?

– Оце та-а-а-ак, – протягнула Тіа. – Я й не знала, що така нечисть існує.

Лік зверхньо глянув на неї, але промовчав.

– Як він себе називав, не пам’ятаєш? – голос Гріса схвильовано тремтів.

– Нід. Найманці називали його Нідом, – відповіла замість мене Кхибра.

– Він не чіпав нас, – прошепотіла я. І від усвідомлення, в яку халепу ми вскочили, волосся на голові заворушилося. – Він сказав, якось... – намагалася я згадати слова мерця.

– Не чиніть перешкод, не пізнаєте горя, – пропищав Шафран, сідаючи на мою руку.

– Я зрозумів, що потрібно робити, – очі Богріса спалахнули гарячковим вогнем.

Знаю я такі погляди, вони не обіцяють нічого доброго. Але в нас немає вибору. Зараз головну роль відіграє він.

– Ліку, мені потрібна карта, – від хвилювання Гріс облизав пересохлі губи.

– Рані її не дасть навіть під приводом того, що тепер ти головний. Він першим засуне свій цікавий ніс у наші справи. А це – наша справа, – гордо підняв голову ельф. – Це до Рути, а не до нього, зійшов Хранитель Шепоту Рос.

Обличчя Богріса поблякнуло. Він замислився, потім видав:

– Гаразд, тоді, скажи, де починається Семиводна?

– У Зорекрилих горах, це будь-який мешканець Гаю Волхвів знає, – знизав плечима Лікраніель. – І це ні для кого не секрет. Усі сім джерел беруть початок під Огралліязом.

– Я говорю про інше. Де її найперший витік? Той, що не має забарвлення? Найперший прозорий витік?

– Біля підніжжя Оглашенної гори, – пролепетав Лік, смикаючи вухами, немов відганяючи настирливу муху.

– Так, а тепер, розкажи-но нам, чому гора називається так?

– Там вітри постійно змінюють свій напрямок, і вода витікає не з-під землі, – обімлів від власних відповідей Лік. – Вона ллється з повітря під землю, а потім назад... і... виходить петля...