Читати книгу - "Війни Міллігана"

Полотно 48 на 60 дюймів[63], акрил і олія, «На примху політики»; перекручене тіло непритомного хлопчика-підлітка лежить на бетонній поверхні, а поряд тягнуться кабелі, схожі на ті, що використовують для шокотерапії; на задньому фоні видно цегляну стіну, вкриту графіті, на якому можна вгледіти напис «Далі живий!»

«Пригнічена креативність»: сталево-сірий гладіатор (з-під його білої маски з яєчної шкаралупи видно одне блакитне око); його величезне тіло займає майже все полотно розміром 72 на 48 дюймів[64]. Руками, закутими в золоті кайдани, він тримає пензель. З велетенських тюбиків фарби, що літають навколо, вириваються потоки фіолетово-червоного, синього й жовтого кольору.

На картині «Пані Чорне Серце» зображена красива чорноволоса жінка, що біжить від луків і кущів на задньому плані до лабіринту сходинок і таємних коридорів на передньому. Охороняє передній план ганчір’яна лялька, розіп’ята, наче опудало на городі. Десь на задньому плані також у повітрі зависли тріснуте яйце, ваза із зів’ялою квіткою, сфера, схожа на око і вкрита судинами, та чорне серце.

Загалом Біллі написав дев’ятнадцять сюрреалістичних картин з фігурами у капюшонах, родинами тіней, осудливими очима й розірваними, розіп’ятими чи стікаючими кров’ю ляльками.

Коли на вулиці світило сонце — вони лякали навіть його. Директор галереї Бренда Крукс вирішила назвати виставку «Біллі — крик зсередини». Вона мала відкритися зустріччю з художником у п’ятницю 27 жовтня і тривати до 15 грудня 1989 року.

За три тижні до відкриття виставки зателефонував Ґері Швейкарт і повідомив Біллі, що на 1 жовтня призначили слухання у Афінах з приводу стрілянини в сараї, що сталася чотири роки тому.

Усю дорогу від Колумбуса до Афін Біллі обурено бурмотів, що все це фальсифікація. Він був переконаний: якщо суддя визнає його винним навіть у такій дріб’язковій справі, Шумейкер зможе це використати як привід повернути його у в’язницю ще на тринадцять років.

— Я не дозволю Шумейкеру кинути тебе за ґрати, — заспокоював його Ґері.

— Я більше не довіряю системі.

Ґері поклав свої велетенські долоні Біллі на плечі і стиснув:

— Твої вороги наштовхнуться на цегляну стіну.

— Це ж на яку?

— На мене.

Коли вони приїхали до зали суду Афінського округу, Ґері запросили на приватну розмову з представниками сторони обвинувачення. Скоро він вийшов у коридор до Біллі й повідомив, що їм пропонують угоду. З 1985 року багато чого змінилося. Один з головних свідків обвинувачення був засуджений за тяжкий злочин. Інший — за два тяжкі злочини. Ще один помер. А останній не викликав довіри, бо кілька разів розповідав різні версії подій, які суперечили одна одній. Чоловік, що насправді зробив постріл, уже відшкодував збитки власнику сараю і вийшов на свободу (через тридцять днів). Загалом, доказів майже не лишилося.

Поважний сивий суддя запропонував угоду: він скасує один з пунктів обвинувачення за відсутністю доказів, а всі інші об’єднає у два, а Біллі у свою чергу має погодитися не заперечувати проти рішення суду й відкличе свій позов проти шерифа Аллена та штату Огайо. За цих умов суддя обіцяв присудити Біллі один рік у в’язниці, який зарахують як «відбутий» за час, що він провів у Центрі Моріца.

— Але ж я невинний! — гнівно протестував Біллі. — Я невинний і хочу довести це в суді!

— Я раджу тобі пристати на цю угоду, — сказав Ґері.

— Але ж ми можемо виграти! — шоковано вигукнув Біллі. — Ґері, це зовсім на тебе не схоже! Навіщо ти це робиш?

— Я не дурнем виріс, — сухо сказав він зі змученим поглядом. — Ніхто не знає, як там піде на суді. А якщо ми погодимося — ти точно не поїдеш у в’язницю.

— Повірити не можу, що ти мене просиш на таке погодитися. Дозволь я зателефоную Джеррі Остіну.

До Джеррі він не додзвонився і повернувся до Ґері.

— Ти просиш мене визнати себе винним у тому, чого я не робив, — спантеличено мовив він. — Після всього цього… після того, що вони зі мною зробили… Повірити не можу в те, що ти просиш мене здатися.

— Біллі, погоджуйся на угоду, — голос у Ґері був такий, наче він стримувався з останніх сил.

– Ґері, це справді на тебе не схоже, — Біллі опустив погляд. — У газетах напишуть, що я винний.

— Зараз не час хвилюватися про твою репутацію в Огайо. Важливо лише одне: вберегти тебе від в’язниці. Не ризикуй — через свої упередження присяжні можуть визнати тебе винним.

— Добре, — плечі Біллі пригнічено опустилися.

Вони разом увійшли до зали суду. Ґері повідомив судді, що вони готові прийняти пропозицію, яка влаштує обидві сторони.

Швейкарт замінив свідчення Біллі з «не вважаю себе винним» на «не маю заперечень». Суддя проголосив Біллі вирок, засуджуючи його до ув’язнення строком на один рік, а потім одразу зупинив його як уже відбутий.

Вони влаштували невеличке святкування з приводу того, як усе добре завершилося. Ґері поскаржився на головний біль і рано пішов.

3 жовтня 1989 року на першій шпальті «Колумбус Диспетч» з’явилася стаття: «МІЛЛІГАНА ВИЗНАНО ВИННИМ ЗА ДВОМА ПУНКТАМИ». Університетська газета «Пост» теж не лишилась осторонь: «МІЛЛІГАНА ВИЗНАНО ВИННИМ, АЛЕ УВ’ЯЗНЕННЯ ВДАЛОСЯ УНИКНУТИ».

За два тижні по тому в «Колумбус Диспетч» вийшла стаття Майка Гардена про художню виставку, що от-от мала відкритися:

ПСЕВДОХУДОЖНИК ЗБЕРЕ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ, АНІЖ ЗАХОПЛЕНИХ ВІДГУКІВ

…Тож тепер у Біллі буде виставка… Власниця галереї, вочевидь, не потребує ані грошей, ані проблем, які може принести цей семитижневий захід, проте вона погодилася надати своє приміщення. «Я просто хотіла дати йому можливість трохи перепочити», — каже вона…

У найгіршому випадку на нас чекає аматорське нагромадження символів, які розуміє лише сам Біллі. У найкращому — ми справді побачимо творчий потенціал.

Знайти трьох охоронців для галереї на час виставки було набагато простіше, аніж некомерційну організацію, яка візьме на себе цей проект за й досі не визначений процент від прибутку, який Мілліган хоче віддати на благодійність. Хтось вважає, що таке рішення — щирий прояв каяття і небайдужості до суспільства, але інші вбачають у цьому нову піар-стратегію чи не найбільшого пройдисвіта, що ходив вулицями Колумбуса. Одне ми знаємо напевне: коли після закриття виставки Мілліган отримає свій чек, ніхто не буде розмірковувати, який саме «Біллі» витрачатиме гроші.

Виставка під назвою «Біллі — крик зсередини» відкрилась у галереї Бренди Крукс у Колумбусі у п’ятницю 27 жовтня 1989 року. Її розпочали зустріччю з художником. У газеті «Колумбус Елайв» у розділі про