Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Інтуїція підштовхнула її піти за ним. Вона ввійшла. Праворуч через прочинені двері вона побачила Толю, який сидів біля поліцейського. Вона не розуміла, що відбувається, та серце її стиснулося. Невже закон відбере у неї останнього сина? Не вагаючись, вона штовхнула двері й увійшла до приміщення. Вона тремтіла, але рішуче стала перед поліцейським.
— Ви не можете затримати мого хлопчика, — сказала голосно, — він лише дитина.
Олег підвівся й підійшов до неї.
— Заспокойтеся, мадам, — попросив він, — Толю не заарештували. Він тут із власної волі. Але як ви дізналися, що він у поліцейському відділку?
Толя побачив матір і підійшов притулився до неї.
— Олеже, я хотіла поговорити з вами, — відповіла вона, почуваючись ніяково під спрямованими на неї поглядами. — Я бачила, як ви вийшли з квартири й пішла за вами сюди.
— Про що ви хотіли говорити зі мною?
Ліна повернулася до метра Ляпуента.
— Александр Лявальєр каже правду, коли передає слова Олени. Шлюб між нею і Петром був за домовленістю, щоб урятувати його від висунутих проти нього звинувачень і дати можливість Олені знову піклуватися про свого брата, — випалила вона, наче вивчене напам’ять завдання. — Але чому тут мій син?
— Він прийшов, щоб віддати нам ось це, — сказав Руає, показуючи їй облігацію на пред’явника.
Вражена, Ліна розглядала простягнутий документ. Вона впізнала його. Дізнавшись правду про Петрів учинок від Олега, вони з Миколою ретельно обшукали всі синові речі, але нічого не знайшли.
Бесіду перервало повернення Ляпланта з двома черницями.
— Кому з вас потрібні наші послуги? — запитала молодша з двох сестер, Роз-де-ля-Круа.
Погляди звернулися до Толі, який тулився до матері.
— Доброго дня, — сказала сестра Роз за допомогою рук. — Ти гарний хлопчик! Я рада, що прийшла побазікати з тобою.
Радий, що знайшовся хтось, хто говорить однією з ним мовою, Толя привітався з нею з явним задоволенням.
— Поліцейський припускає, що ти хочеш їм дещо пояснити. Правильно?
Хлопчик кивнув на знак згоди.
— Що ти хочеш їм сказати?
Толя зробив серію жестів, а черниця переклала словами:
— Я бачив, хто убив мого брата.
Заява хлопчика мала ефект бомби, що розірвалася.
— Ви впевнені, що він сказав саме це? — захвилювався приголомшений метр Ляпуент.
Сестра Роза кивнула на знак згоди.
— Я можу попросити його повторити, якщо хочете.
Адвокат не відповів. У кімнаті зависла глибока тиша і всі оніміло дивилися один на одного. Було зрозуміло, що процес клятих коханців Озера Духу досяг кульмінації. Або ж дитина підтвердить свідчення своєї сестри Поліни, звинувативши Александра й Олену, або ж він розкриє ім’я іншого винного, уже справжнього.
32
Монреаль, 3 жовтня 1916 року
Зачинена у тісній, вологій і смердючій камері, Олена спала мало. Пенітенціарна служба забрала в неї скрипку. Дорогий їй інструмент був тим дорогоцінним місточком, що поєднував різні етапи її життя від Калуша до Монреаля через Спіріт Лейк і Віль-Марі, не забуваючи схованку в лісовій гущавині, де, огорнута коханням Александра, не могла вповільнити час, що летів занадто швидко.
З першими проблисками світанку цього туманного ранку її думки линули до сина — маленького тендітного створіння, народженого від забороненого кохання, якого в неї забрали відразу після народження. У чотири місяці дитинка вже має посміхатися й щебетати у своїй колисці. Вона уявляла, що в нього Александрові сірі оченята і такі самі ямочки на щічках, які побачила в день його народження. Стуляючи повіки, вона насправді бачила ті малесенькі пальчики, що вчепилися у її вказівний палець. Непевна пам’ять зберегла найкращий спомин про нього — коли вони вперше подивилися в очі один одного. Немовля дивилося на неї в усі свої величезні очиці, сповнені довіри. А вона не змогла його захистити.
Олена намагалася притлумити докори власного сумління й думати про Олега, якому дала довіреність і який пообіцяв зробити все, щоб знайти дитину. Сподівання давало їй достатньо сил підвестися з ліжка й протистояти новому дню у в’язниці.
Перед ґратами камери з’явився наглядач з великою сумкою.
— Тут одяг, — сказав до неї. — І взуття. Сьогодні вранці після сніданку за вами прийдуть, щоб доправити до палацу Правосуддя.
— Сьогодні мені буде висунуто звинувачення? — запитала вона.
— Мені не відомо! — відповів сухо наглядач. — Одягайтеся. Машина буде о восьмій.
Відкривши коробку, що була в сумці, Олена здивувалася, побачивши там за розміром на неї сріблястий сірий костюм, кольору, що найбільше подобався батькові, який казав жартуючи, що він підсилює блиск її фіолетових очей. У пакеті була ще біла шовкова блузка й туфлі на високих підборах. Поставивши нове взуття біля подарованих Розен мокасинів, її пройняла ностальгія. Вона завжди з вдячністю згадувала своїх індіанських друзів, але далі вона має іти сама дорогою непередбачуваної долі.
Вдягнувши костюм і надівши туфлі, вона стала перед малюсіньким дзеркалом, закріпленим на стіні камери. Олена як змогла заплела своє довге волосся й уклала короною на голові. Картинка, яку вона побачила, здивувала її. Молода вісімнадцятирічна скрипалька, яка полишила Україну два роки тому, поступилася місцем зрілій жінці, яка пізнала кохання й материнство. У неї був погляд рішучої людини, готової протистояти лиху. Олена Ловенець накинула на плечі тягар свого життя й відчувала в собі сили нести його.
У супроводі охоронців вона через задні двері зайшла в Палац правосуддя, у цей час якийсь магістрат у чорній тозі пішов їй назустріч.
— Зніміть із мадам Ловенець кайданки, — сказав вимогливо, — я гарантую її добру поведінку.
Щойно її звільнили, він перший ввічливо простягнув руку.
— Я — адвокат Александра Лявальєра — Арман Ляпуент. Я хотів би ближче познайомитися з вами, та на нас чекають, — зауважив він і повів її до зачинених дверей. — Ми вже запізнюємося.
Перш ніж переступити поріг, він зупинився.
— Александр там, у залі для засідань, але не знає, що ви прийдете зі мною. Ваша присутність стане для нього неочікуваною. Прошу, будьте спокійною і слідуйте за мною до мого столу.
Побачивши запитальний погляд молодої жінки, він додав:
— Ви питаєте себе,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.
