Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

– Хто? Як ти мене назвала, страшила нахабна?! – кричу на неї в слухавку, відчуваючи, як губи розпливаються в усмішці самі по собі.

– Ексгібіціоніст ти! Що не знаєш такого слова?! А ще мене тупою називає!

Як же вона мене бісить, словами не передати!

– Та знаю я, що це означає, а ти-то, сама знаєш, дурна? Я що ходжу і плащ перед школярками відкриваю?! – не залишаюся в боргу, просто тому, що хочу придушити хоч трохи почуття звіра.

– Я звісно вже не школярка, але переді мною голим ти ходив! – і як вона це сказала, майже вихваляючись.

От же товстуха нестерпна!

– Хто перед тобою голий ходив? – чую жіночий голос зі слухавки, здається, це її мама.

На губах грає задоволена посмішка, в голосі жінки явно була претензія, тепер нахабі влетить.

– Чортів покидьок. Я тобі це ще пригадаю, – шипить вона зло і кидає слухавку, ще якийсь час я не маю снаги зупинити свій сміх, міцно стискаю мобільний телефон.

– Та ви всі на всю голову хворі, – коментує цю сцену Діма, проходячи повз.

У спину прилітає поштовх від Івана, коли той наздоганяє мене.

– Радій, судячи з розмови, ти їй уже подобаєшся, – каже він зі злістю, йдучи вперед.

Ця фраза змушує мене зупинитися і стерти посмішку зі свого обличчя, як і її номер з пам'яті телефону, щоб не було спокуси їй зателефонувати.

***

Знову злюся, нетерпіння звіра передається мені, і я легенько тупаю ногою під столом. Ми в клубі, за нашим звичайним столиком, але цього разу ми не одні, з нами дівчата. Не запам'ятав імена жодної з них, та й нема чого. Вони – максимум розвага на вечір, свій мінімум вони вже виконали – набридли мені настільки, що вже вуха в трубочку згортаються.

– Так новий айфон від попереднього нічим не відрізняється, я тобі кажу! – віщає блондинка на моїх колінах. Ні її симпатична мордочка, ні коротка спідниця не викликають в мене навіть натяку на бажання. Щось мені підказує, що зі своїм звіром я скоро стану імпотентом.

– Так, але зате він у рожевому кольорі, дивись який модний! – друга, що сиділа поруч із похмурим Іваном, дістала свій гаджет із сумочки та голосно ойкнула. Він у неї так погнувся в середині, що на мобільний телефон уже походив мало.

– І що тепер робити? – вона навіть подобу сліз зобразила, що взагалі не пройняло нікого з нас.

– Йой, на андроїд переходь, – хихикнув нервово Кирило, хизуючись своїм фінгалом під правим оком, який я йому поставив недавно. – Або просто вдвоє склади, вийде розкладушка.

Він голосно засміявся, але ніхто його не підтримав. Хлопець закашлявся і, нагнувшись через стіл, запитав у мене:

– Братане, що ми взагалі тут робимо з цією мішурою?

– Мішурою? – перепитала блондинка в мене на колінах, і я не втримався від важкого зітхання.

– Сиди! – гаркнув йому, і хлопець сів назад на своє місце. Усі хлопці кислі, майже всім від мене дісталося.

– Я чесно думав, що так буде краще, – вкотре повторив він.

Марго і Кирило змовилися привезти цю шкідливу видру в місто під приводом навчання, навіть план хитрий вигадали, сестру цих двох двоюрідну навіщось притягнули. Гріє те, що хоч поселити їх у нас вони не зібралися, а купили їм квартиру в центрі міста. Якомога далі від мене, що само по собі було б добре, ось тільки це всього лише ілюзія. З одного боку, кожен день, що ця товстуха проживає в тому місті, в безпосередній близькості від зграї Рената, мене долало занепокоєння за її шкуру. Саме мене, звіра більше ревнощі душили, якщо це взагалі можна ними назвати. З іншого боку, тепер я хвилювався, що сам зірвуся, і звір захопить наді мною контроль і... і я навіть не уявляю, що буде далі. Це тоді, коли він боявся за її життя, жодних натяків не було, але тепер, коли в мене в штанах усе ледве не вмерло, виникають якісь не дуже хороші думки щодо того, що буде далі.

Задзвонив мобільний, Марго, нарешті! Ніколи ще так не чекав її дзвінка, хоча я взагалі ніколи його не чекав. Кирило сказав, що вона подзвонить і скаже, чи вийшло в неї затягнути її сюди. Ох, як я сподіваюся на зворотне! Беру мобільний, струшую з колін блондинку, сил просто сидіти вже немає, підіймаюся і виходжу з клубу.

– Ну що там? – запитую стурбовано.

– Алло! Кай, мені дуже потрібна твоя допомога! Не міг би ти приїхати? – і як мені це розуміти?!

– Чому саме він?! – чую протяжний стогін видри на задньому плані й розумію, що все пропало.

– Не можу! – кричу в трубку. – Я тут із дівчатами в клубі, мені ніколи!

– Що значить, не можеш?! – обурилася Марго і так правдоподібно, що я зрозумів, що вона п'яна. – Що значить із дівчатами в клубі? А як же Даша?!

– Що? – о, моє прокляття у вигляді якоїсь Дарини теж не надто тверезо. Як вони взагалі доїхали сюди в такому стані, не розбившись?! Марго і твереза їздить жахливо, а вже коли п'яна то просто жах.

– Даринка! Вислови все цьому мерзотнику! – кричить ця жінка і стільки обурення в голосі, можна уявити, що я тут комусь мало не зраджую.

Звір заричав усередині, ймовірно, що він цілком солідарний із п'яними жінками. Ну що за життя-то?! Навіть із дівкою не переспиш, виключно зі страшною товстухою! Мене перекривило, ні, краще зовсім ні з ким, ніж із нею!